Кирилов Ю.Є., к.е.н., доцент
ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет»
м. Херсон, Україна

Світові глобалізаційні та інтеграційні процеси, що мають суттєвий влив на всі сфери господарювання національних економік, не оминули й аграрну Україну. Основні малі форми господарювання на селі: фермерські господарства та особисті селянські господарства (далі – ОСГ) повинні володіти достатньою гнучкістю, щоб пристосуватися до посилення тиску глобальної системи агробізнесу, використовуючи при цьому різні системи адаптації.
Мета дослідження – визначити перспективи малих форм господарювання на селі та способи підтримки їх розвитку в умовах посилення глобалізації та інтеграційних процесів.
Глобалізація світової економіки та інтеграційні процеси в не такому далекому майбутньому призведуть до того, що в структурі аграрного сектора відбудуться зміни, які стосуватимуться якісного і кількісного складу сільськогосподарських товаровиробників:
- з метою об’єднання зусиль підприємців, органів управління, суб’єктів інвестиційної та інноваційної діяльності на певній території на рівні територіальних громад сформуються активні точки зростання економіки – кластери – об’єднання сільгоспвиробників;
- з тією ж метою, але на рівні регіонів буде створено великі агропромислові кластери, куди, крім сільгоспвиробників, переробних підприємств та торговельних фірм увійдуть підприємства з виробництва сільгосптехніки й устаткування, переробки, зберігання і збуту сільгосппродукції;
- зросте кількість великих агроформувань (що відповідає світовим тенденціям);
- збільшиться кількість традиційних фермерських господарств розміром від 20 до 50 га. Це станеться за рахунок трансформації в них більшості товарних ОСГ, утворених на основі земельних паїв;
- зросте частка кооперативів за рахунок об’єднання в них ОСГ та фермерських господарств;
- частина товарних ОСГ, утворених на основі земельних паїв, продовжуватиме своє існування за рахунок використання певних «ніш» світового товарного ринку, які з тих чи інших причин великі сільськогосподарські виробники не заповнюють (наприклад, надання послуг у сфері агротуризму тощо) та/або нешкідливих для довкілля та людства технологій (органічне сільське господарство); організації виробництва видів продукції, які можна продукувати лише на обмеженій території; виробництва продукції, яка має невеликий термін зберігання; входження до складу кластерів;
- за рахунок продажу земельних паїв державі чи місцевій сільській громаді зросте кількість невеликих ОСГ, земельні ділянки яких не перевищуватимуть розмірів присадибних ділянок;
Та все це справи майбутнього, а в нинішній ситуації, коли Україна стала членом СОТ, тим самим відкривши кордони глобальним корпораціям, незважаючи на вимоги СОТ щодо обмеження державних субсидій і дотацій аграрному сектору в розмірі 5 %, наша держава повинна всіма можливими способами підримувати власного сільського товаровиробника, якою формою господарювання він би не був представленим, адже аграрії – це основа будь-якої нації.
Світовий досвід господарювання показує, що сільське господарство без державної підтримки розвиватися не може. Якщо нічого не робити в напрямку захисту власного виробника сільськогосподарської продукції, то він просто не витримає конкуренції зі світовими монстрами агробізнесу. У результаті такого протистояння ОСГ населення України та фермерські господарства постраждають першими серед усіх форм господарювання аграрного сектору. Частина селян одразу залишиться без роботи, оскільки конкурентоспроможною сільськогосподарською продукцією буде лише зерно, насіння ріпаку та соняшнику, а вирощувати їх потрібно на досить великих земельних площах, які є в розпорядженні тільки таких ОСГ, до земель яких включено земельні паї, та частини фермерських господарств. Так постраждають ОСГ та фермерські господарства невеликих розмірів. Інша частина основних малих форм господарювання на селі перетвориться на зубожілих експортерів сировини з виснаженими ґрунтами.
Сподіватися на створення великих агроформувань з достатньою кількістю нових робочих місць для селян – нерозумно, адже однією з переваг сучасного великого виробництва є його низька потреба в людських ресурсах. Очікувати, що сільське населення знайде собі роботу в містах України, теж марно, оскільки забезпечити роботою потрібно буде одразу третину населення країни. Доходи сільських родин упадуть до катастрофічної позначки.
Усе це неодмінно приведе до загострення проблеми національної продовольчої безпеки, а воно, у свою чергу, зумовить виникнення нової хвилі економічної кризи в Україні з якої виходу вже не буде. Тому державна підтримка вітчизняного сільського господарства в цілому і ОСГ та фермерських господарств зокрема, у період нових драматичних соціально-економічних трансформацій, зумовлених інтеграційними процесами – це єдиний спосіб забезпечити подальший розвиток України.
Таким чином, в умовах інтеграції України до світового господарства основними напрямами державного впливу на конкурентоспроможність ОСГ і фермерських господарств є: удосконалення нормативно-правової бази сільського аграрного підприємництва, у тому числі пов’язаного з веденням органічного сільського господарства та використанням певних «ніш» світового товарного ринку, які з тих чи інших причин великі сільськогосподарські виробники не заповнюють; сприяння організації в аграрній сфері кооперативів, кластерів, їх зовнішньоекономічній діяльності; організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фермерів і власників товарних ОСГ тощо.