Колесник Л.Р., здобувач
Донецький державний університет управління
м. Донецьк, Україна

Завдання розширення та регулювання експорту набуває для України особливого значення, враховуючи ту обставину, що внутрішній платоспроможний попит залишається досить низьким. Важливими напрямами експортної політики є удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази регулювання експортної діяльності, вибір конкретних напрямів державної підтримки експорту, визначення найбільш конкурентоспроможної на світовому ринку продукції та забезпечення нарощування її виробництва та ін.
Мета дослідження – окреслення основних напрямків регулювання експортної діяльності в аграрному секторі України на світовому агропродовольчому ринку та враховуючи існую¬чий світовий досвід регулювання зовнішньої торгівлі зерном.
Однією з провідних галузей міжнародної спеціа¬лізації країни є агропромислове виробництво, зміцнення позицій на світовому ринку агропродовольчої продукції є одним із першочергових завдань держави. Зважаючи на постійне загострення конкуренції на світових агропродо¬вольчих ринках, особливої ваги набуває завдання вибору правильної зов¬нішньоторговельної політики держави. При цьому регулююча роль держави, спрямована на захист вітчизняних виробників від надмірної зовнішньої кон¬куренції та стимулювання створення конкурентоспроможної аграрної економіки, здатної ефективно інтегруватись у світове господарство, виступає важливим чинником успішного розвитку зовнішньої торгівлі агропродо¬вольчою продукцією.
Значна частина проблем у цій складній і багатогранній сфері потребує більш детального вивчення. Згідно Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», щодо експорту товарів законодавчо передбачені обмежувальні заходи зокрема у формі автоматичного та неавтоматичного ліцензування. Автоматичне ліцензування експорту як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари, експорт яких підлягає ліцензуванню. Неавтоматичне ліцензування експорту як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовується в разі встановлення квот на експорт товарів.
Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні зокрема в разі значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, що мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні, особливо сільськогосподарської продукції. Таким чином, спеціальне законодавство щодо ринку зерна та аграрного сектору не передбачає запровадження ліцензування чи квотування експорту зерна.
В зв’язку з нарощуванням обсягів виробництва біопалива, сировиною для якого є зокрема зернові, та іншими чинниками, відбулось відчутне зростання світових цін на зернові. Для того, щоб адекватно відреагувати на такий виклик світового ринку, внутрішні переробники зерна повинні були підвищити закупівельні ціни на зерно до рівня «світова ціна мінус інфраструктурні витрати», тим самим гарантуючи повноту забезпечення своїх потужностей до кінця маркетингового сезону.
Проте, незважаючи на зростання доходів населення, питання цін на зерно, які в свою чергу впливають на ціни на хліб і на продукцію тваринницької галузі, залишається заполітизованим, що заважає його об'єктивному розгляду. Виробники хліба обмежені у можливостях підвищувати ціни на продукцію, незважаючи на зростання заробітної платні, вартості енергоресурсів тощо.
Це частково заважає переробним підприємствам конкурувати з експортерами, а саме в деякій мірі обмежує їх можливості пропонувати ринкові ціни при закупівлі. Можна констатувати недостатню конкурентоспроможність окремих переробних підприємств, їх неможливість реагувати та пристосовуватися до змін зовнішнього середовища.
Необхідно враховувати впливи на діяльність підприємств контрабанди, заниження митної вартості при імпорті та інших негативних чинників. Це все також обмежує здатність таких підприємств платити за зерно ринкову ціну. Необхідним є вдосконалення державного регулювання зернового ринку, так як чинне державне цінове регулювання, як вже зазначалося раніше, фактично непристосоване і нездатне вирішувати питання перерозподілу продукції між переробниками та експортерами зерна.
Необхідно відмітити, що сьогодні широко обговорюється необхідність збереження адміністративного регулювання експорту зерна, а саме застосування до нього тих чи інших торгівельних обмежень. Розглянемо особливості таких заходів.
У короткостроковій перспективі, запровадження квотування експорту зерна призводить до вигод для переробних підприємств та тваринницьких господарств, проте ці вигоди будуть меншими за втрати виробників (власників) зерна, оскільки ціни знижуються не тільки на зерно, що призначене для внутрішнього споживання, але на всі обсяги зерна, у тому числі ті, що експортуються в межах квот. Іншими словами, в зв’язку із запровадженням режиму квотування експорту зерна грошові кошти «вимиваються» із сфери виробництва зерна.
У довгостроковій перспективі квотування експорту зерна негативно відобразиться як на виробниках, так і на споживачах зерна. Воно зокрема призведе до: зниження вартості експорту зерна в майбутньому; зниження внутрішнього виробництва зерна; зниження доходів виробників зерна; зниження виробництва товарів і послуг в цілому; подальшого зростання внутрішніх цін на продовольство.
Економічний вплив запровадження експортного мита при експорті зерна має недоліки подібні до тих, що стосуються запровадження експортних квот.
Що одним заходом обмеження експорту зерна, що останнім часом обговорюється є тимчасова заборона. На відміну від режиму адміністративного обмеження експорту зерна, утримування на зерновому ринку ліберального торгівельного режиму гарантуватиме виробникам зерна максимально сприятливий ціновий рівень. Він сприятиме нарощуванню обсягів виробництва зерна, технологічному переоснащенню та розвитку зерновиробництва, формуванню суттєвого експортного потенціалу, підвищенню доходів виробників зерна.
Замість обмежувальних заходів щодо експорту зерна, варто використовувати інші альтернативні шляхи коригування міжгалузевого перерозподілу зерна. Експорт зерна повинен залишатися ліберальним.
Такими альтернативними заходами сприяння міжгалузевому перерозподілу можуть бути:
1. Поширення на зернопереробні підприємства компенсації відсоткових ставок при отриманні кредитів на закупівлю зерна для власних потреб. Такий захід міг би не тільки позитивно вплинути на темпи накопичення запасів переробними підприємства, а додатково згладжував сезонне коливання цін на зерновому ринку.
2. Обмеження кола учасників торгів із продажу зерна із державного резерву та/або державного продовольчого резерву переробними підприємствами, що закуповують зерно для власних виробничих потреб. Таке обмеження є не зовсім правильним з точки зору конкуренції, а також чинного законодавства, проте може бути застосованим в якості виключного заходу.
3. Розвиток форвардних закупівель переробними підприємствами. Для цього необхідно розробити та впровадити механізми гарантування постачання зерна, що закуповується за форвардними угодами, можливо зокрема через розподіл ризиків із державою.
Таким чином, одним з найважливіших напрямів зовнішньоекономічної стратегії вітчизняного аграрного сектору є збільшення його експортних можливостей, удосконалення структури експорту, а також вихід на світові ринки з конкурен¬тоспроможною продукцією, яка б відповідала їх вимогам та стандартам.
Важливим чинником розвитку зовнішньої торгівлі агропродовольчою продукцією є посилення регулюючої ролі держави, спрямоване на захист внутрішніх виробників від надмірної зовнішньої конкуренції та підтримку вітчизняного експорту.
Загострення конкуренції на світовому агропродовольчому ринку посилює увагу до проблеми вимірювання міжнародної конкурентоспроможності аграр¬них секторів окремих країн. В умовах, коли внутрішнє виробництво зерна перевищує внутрішнє споживання, але світові ціни на зерно знаходяться на помірному рівні, з метою забезпечення доходів виробників зерна доцільним може бути здійснення заходів сприяння експорту зерна, що повинно бути предметом окремого дослідження.
В умовах порівняно невисоких світових цін на зерно також доцільним може бути використання заходів підтримки доходів виробників зерна, при цьому замість активної цінової підтримки більш доцільним може бути використання прямих платежів у доход виробників зерна, заходів, спрямованих на розвиток технології сільськогосподарського виробництва чи сільської місцевості тощо.