УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕРВИНИМ РІВНЕМ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Шевченко Віктор Іванович

Аспірант ХарРІНАДУ при Президентові України

Реформування системи охорони здоров’я в Україні, як і в більшості пострадянських країн, відбувається в напрямку перебудови старої організаційно негнучкої, політично заангажованої структури надання медичної допомоги без відповідних економічних стимулів і альтернативних джерел фінансування, до нової конкурентної і ефективної моделі системи охорони здоров’я.

Аналізуючи організаційно-економічний механізм державного управління, більшість дослідників приходить до висновку, що реформування виробничого компоненту системи охорони здоров’я та адаптування його до квазіринкових відношень повинно починатись з реструктуризації первинного рівня медичної допомоги [1, 4, 6]. Він являється ключовою ланкою структурної перебудови всієї системи. Ціллю застосування організаційно-економічного механізму реформування первинної ланки має бути децентралізація надання медичної допомоги.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування удосконалення організаційно-економічного механізму державного управління первиним рівнем надання медичної допомоги.

На первинному рівні децентралізація означає рух від централізованих поліклінік до інституту сімейного лікаря. З переходом до ринкових відносин стає питання економічного обґрунтування величини лікувального закладу. Це пов’язано з тим, що по-перше, більша величина може зменшити витрати, тоді як первинна медико-санітарна допомога ймовірно отримає мало вартісних переваг від того, що багато лікарів працюватимуть разом в одному закладі. По-друге, більша величина закладу може сприяти підвищенню клінічної ефективності. Але наявність лише кількох великих медичних центрів, які приймають пацієнтів за направленням, призводить до збільшення бар’єрів доступу для незахищених верств населення. Таким чином, траєкторія пошуку клінічної якості може призводити до проблем із справедливим доступом до медичної допомоги. Без конкуренції такі центри можуть не досягати їх потенційних вартісних переваг. Загрозою буде зниження економічності, брак координації, ріст вартості робочої сили. Якщо економічна ефективність універсального лікаря доведена досвідом роботи в ряді пілотних проектів в нашій державі й закордоном [3], то навколо медичної ефективність його роботи точиться жвава дискусія [2, 6, 8]. Ряд авторів вважають, що на сучасному етапі лікар загальної практики, який підготовлений в нашій країні, зможе виконувати лише диспетчерські функції в структурі надання первинної медико-санітарної допомоги [6]. Вузька спеціалізація з часів Радянського союзу розглядається, як основний засіб підвищення кваліфікації лікарів і поліпшення якості медичного обслуговування [7].

З метою вирішення і економічного обґрунтування проблеми застосування механізму децентралізації та спеціалізації на первинному рівні надання медичної послуги, що означає заміну функції лікаря вузького спеціаліста лікарем загальної практики без втрати медичної ефективності, було проведене дослідження з вивченням медичної документації поліклінічного закладу. Об’єктом дослідження були записи лікарів загальної практики первинного огляду хворого в амбулаторних картках. Предметом спостереження стали діагнози при направленні на консультацію до вузького спеціаліста. Оцінка значущості проводилась по методиці ранжування з розрахунком суми місць. Прийнято – чим вища значущість, тим легша заміна функції лікарем загальної практики лікаря спеціаліста. Діагноз при направленні оцінювався за сумою балів, які нараховувались за п’ятибальною шкалою за кожний з оцінюваних ознак. Максимальна загальна сума балів дорівнювала 15. Враховувались такі критерії: розбіжність в діагнозі при направленні і заключному діагнозі, повнота постановки діагнозу, кількість діагнозів, які вживаються лікарями по окремим спеціальностям. При оцінці кількості діагнозів враховувалось, що п’ять балів дається, якщо у вжитку понад 20 діагнозів вузької спеціальності. Враховувались направлення на консультації до вузьких спеціалістів, або ведення хворих з діагнозом вузького спеціаліста лікарями терапевтами другої, першої і вищої категорії. Для статистичної обробки аналізувались по 300 записів в амбулаторних картках з направленнями до лікарів дев’яти спеціальностей по кожній поліклініці. П’ять поліклінік, в яких проведено дослідження, були розбиті на три групи з урахуванням потужності. Перша група з районом обслуговування від 25 до 40 тисяч мешканців, друга - від 10 до 15 тисяч мешканців і третя - від 10 і менше. Враховувались такі спеціальності: неврологія, кардіологія, пульмонологія, хірургія, травматологія, офтальмологія, оторінолярінгологія (ЛОР-хвороби), педіатрія, акушерство і гінекологія. Вони умовно поділені на чотири групи: терапевтична група: неврологія, кардіологія, пульмонологія; хірургічна група: хірургія, травматологія, офтальмологія, оторінолярінгологія (ЛОР-хвороби); педіатрія, акушерство і гінекологія. Для обробки отриманих результаті застосовувались методи математичної статистики з врахуванням рівня значущості α - 0,05.

Результати дослідження дали змогу стверджувати, що шляхи удосконалення організаційно-економічного механізму державного управління первинного рівня надання медичної допомоги багато в чому залежить від величини закладу, зони його обслуговування та місця розташування.

Запровадження інституту сімейної медицини має більші потенційні можливості на досягнення успіху в невеликих населених пунктах. Шлях реформування в них може проходити через реструктуризацію поліклінічних закладів з скороченням штату вузьких спеціалістів і широким запровадженням в систему охорони здоров’я такого організаційно-економічного механізму, як інститут сімейного лікаря.

            В великих містах з потужними поліклінічними закладами перехід до інституту сімейного лікаря повинен відбуватись в декілька етапів. Радикальна реструктуризація крупних поліклінічних закладів на сучасному етапі недоцільна ні з економічної, ні з медичної точки зору. Виходом з цієї ситуації може бути розділення поліклінічного рівня, який традиційно вважався первинним. Дільнична служба може реорганізуватися в сімейну. Вона сформує собою первинний етап надання медичної допомоги з притаманним йому фінансуванням і механізмом часткового фондотримання. Медичні потужності з надання медичної допомоги спеціалістами мають бути віднесені до вторинного етапу надання медичної допомоги з переважно гонорарним типом оплати послуги. Для введення конкурентних відношень між первинним і вторинним рівнем в межах лікувального закладу пропонується запровадити контрактну системою. Така схема організації первинного і вторинного рівня у межах потужних поліклінік стимулюватиме перебудову системи охорони здоров’я, особливістю якої буде побудова системи починаючи з первинного рівня.

Список використаної література:

1.           Законодавство України про охорону здоров’я: коментарі та постатейні матеріали. Уклад. М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. — К.: Атіка, 2000. — 256 с.

2.           Людський розвиток в Україні: 2003 рік. Щорічна науково-аналітична доповідь. К.: - 2004. – 290 с.

3.           Москаленко В.Ф. Концептуальні основи розвитку та впровадження сімейної медицини в Україні : Доповідь на І з'їзді сімейних лікарів України. 7-9листопада 2001 р., м. Львів. - К.; Л., 2001. - 32 с.

4.           Пітцик М.В. Управління охороною здоров’я на місцевому рівні: національний та зарубіжний досвід. Навчальний посібник. Схвалено до друку Вченою радою Національної академії державного управління при Президентові України (протокол № 136/2 від 4 липня 2007 року). – 189 с.

5.           Радиш В.Г. Державне управління охороною здоров’я в Україні: генезис та тенденції розвитку. Автореф. дис. …доктора держ. упр.: 25.00.01. – К., 2003. – 38 с.

6.           Солоненко І.М. Державне управління охороною здоров’я. / Економічна теорія і державна політика в Україні в перехідній економіці / За заг. ред. І. Розпутенка та Б. Лессера / Практикум. — Кн. ІІ. — К.: "К.І.С.”, 2004. — 460 с.

7.           Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров’я в Україні (Під ред. В.М. Лехан. У складі автор. кол. І.М. Солоненко та Л.І. Жаліло) / К.: "Сфера”, 2001. — 172 с.