Тендери є важливим інструментом у сучасному механізмі ринкового господарства: сприяють розвитку внутрішньої торгівлі, яка, у свою чергу, є засобом забезпечення більш високих темпів зростання національної економіки.
Соціально-економічний розвиток України не можливий без повноцінного функціонування механізму державних закупівель, що забезпечує взаємодію між усіма інституційними одиницями економічної системи. Тендер є індикатором економічної цивілізованості країни, оскільки через ступінь розвитку механізму державних закупівель можна визначити рівень розвитку всієї економічної системи.
Вдосконалення внутрішньої системи держзакупівель, що пов'язана із завданнями модернізації та технічної реконструкції української економіки, дозволить мобілізувати закордонні ресурси, перш за все новітнє інвестиційне обладнання, технології та ноу-хау, в інтересах зміцнення національної конкурентоспроможності та забезпечення інноваційнооріентованого зростання. Саме тому дослідження механізмів проведення тендерних процедур, регламентуючої бази їх здійснення, особливостей організації, узагальнення міжнародного та національного досвіду проведення торгів сьогодення набуває особливої актуальності.
Перші згадування аналогів сучасного тендеру відносяться до Російської Імперії XVII століття, коли у «петровські часи» більшість інноваційних проектів з державним фінансуванням здійснювалась на основі конкурсних відборів підрядників.
Сучасну структуру тендерних закупівель було започатковано у США після Другої Світової Війни з метою боротьби з корупцією і цільовим використанням коштів (нормативно детально-пошагово встановлені процес відбору постачальника і процедура проведення тендера).
Формування наднаціональних норм тендерних процедур також припадає на 50-ті роки ХХ століття. Саме у цей час в ООН Комісією по праву міжнародної торгівлі (ЮНІСТРАЛ) було розроблено і видано стандартний закон про закупівлю товарів, послуг та робіт (опис процедури проведення тендерів), який з доробками було внесено до національних законодавчих актів більшістю країн світу. Крім того, вказаний закон було покладено в основу правил міжнародних інвестиційних фондів МБРР и Світового Банку.
У 60-ті роки ХХ століття тендери розповсюдились і на недержавний сектор економіки.
У 80-х роках ХХ століття отримали значного поширення міжнародні тендери на промислове і житлове будівництво, інжинірингові послуги і ін.
Сьогодення тендерні закупівлі є однією з основних складових національної економіки будь-якої з держав світу. Тендери необхідні і замовникам і учасникам: першим задля отримання можливості кращого вибору; останнім – показати свій професійний рівень, отримати замовлення і, надалі, використовувати факт перемоги у тендері як елемент самореклами.
Сутність процесу закупівлі протилежна процесу здійснення продажів. Основне завдання служби закупівель – організація закупівлі товарів за мінімально можливою вартістю з одночасним дотриманням усіх встановлених норм і умов. При організації закупівельного процесу важливу роль відіграє не тільки наявність і встановлена ціна товару, а й час і умови постачання товарів замовнику, дозволені форми сплати постачань, репутація і авторитет продавця на ринку, ступінь надійності компанії-продавця, які є запорукою якості товарів. Оптимальний баланс наведених факторів сприяє організації взаємовигідного закупівельного процесу. Процес закупівлі як на державному рівні, так і на рівні хозяюючого суб’єкта складається з вивчення і попереднього прогнозування ступеня необхідності і раціонального використання закупівель. Після визначення і подальшого вивчення усіх можливих постачальників товару, з ними встановлюються господарські зв’язки (встановлюються контакти, укладаються контракти на постачання, здійснюється контроль виконання зобов’язань сторін за контрактом).
Основу закупівель товарів у переважній більшості розвинутих країн складають тендери. У світовій практиці розрізняють американську і європейську системи тендерних закупівель товарів.
Система державних закупівель США – централізована (фактично аналог системи Госснаба СРСР). Проведення закупівель для задоволення потреб федеральних органів влади покладено на General Services Administration – Адміністрацію загальних послуг (GSA), яка ґрунтуючись на заявках міністерств і відомств організує великооптові закупівлі, проводячи тендери. Закуплені на основі таких тендерів товари, зберігаються на складах GSA і перепродаються замовникам за оптовою ціною з утриманням невеликого відсотка (кошти на утримання служби GSA). Моніторинг федеральних закупівель здійснює Office of Federal Procurement Policy – Управління федеральною закупівельною політикою (OFPP). Міжміністерська координація в галузі закупівельної політики здійснюється Federal Acquisition Regulatory Council – Радою з регулювання федеральних закупівель (FARC).
В країнах ЄС одночасно діє дві моделі організації закупівельної діяльності: розподільча (децентралізована) і централізована. Розподільча закупівельна модель передбачає проведення закупівель міністерствами, департаментами і іншими установами самостійно, з цією метою в структурах установ створюються спеціалізовані закупівельні відділи (відділ закупівель, тендерний відділ). Централізована модель передбачає створення закупівельного центру в який потрапляють заявки на закупівлю від підрозділів, установ, департаментів, міністерств. При максимальному рівні централізації формується спеціалізоване відомство, що відповідає за всі державні закупівлі. Обидві моделі мають свої переваги і недоліки: розподільча система є достатньо гнучкою, однак занадто витратною; в свою чергу централізована модель забезпечує низькі ціни за рахунок крупнооптових закупівель, але є менш мобільною і не завжди враховує особливості, вказані в заявках на необхідні товари.
Україні притаманна децентралізована модель тендерних закупівель. За останні декілька років Верховною Радою України прийнято ряд нормативно-правових документів, що регулюють механізм закупівель за бюджетні кошти. Основним документом є Закон України від 22.02.2000 р. № 1490-III «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». В основі даного Закону лежить принцип раціонального та ефективного використання бюджетних коштів та глобального впровадження у сферу закупівель товарів, робіт та послуг для державних потреб єдиної структурованої системи, що базується на суспільно визнаних опорах ринкової економіки: конкуренції, прозорості, недискримінації та децентралізації. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, який контролює і координує державні закупівлі, є Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України. Мінекономіки проводиться робота щодо адаптації чинного законодавства у сфері державних закупівель до вимог СОТ та ЄС. Мінекономіки активно співпрацює з міжнародними експертами Світового банку, Європейської комісії, програми SIGMA, Проекту сприяння інвестиціям (USAID-TIBA), проекту CTA з питань вдосконалення нормативно-правової бази системи державних закупівель в Україні та вивчення досвіду міжнародної практики у цій сфері.
У 2008 р. розпорядниками бюджетних коштів проведено 101 344 процедури закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти (з урахуванням лотів), що є меншим відповідного показника 2007 р. (121 736). Скорочення загальної кількості проведених торгів не є негативним фактором, оскільки дана ситуація викликана збільшенням вартісних порогових меж застосування процедур закупівлі. Про позитивні тенденції також свідчить зростання кількості проведення відкритих торгів з 64 393 у 2007 р. до 73 668 у 2008 р. при зменшенні загальної кількості застосованих замовниками процедур. Водночас застосування менш прозорої процедури – запиту цінових пропозицій (котирувань) – зменшилось у 3 рази з 43 486 до 13 561. Питома вага конкурентних процедур у загальній кількості проведених у 2008 р. процедур становила 91,2% (92 438), що менше рівня 2007 року – 92,7% (112 843). У 2008 році застосовано 8 906 процедур закупівлі в одного учасника, при чому з них 5 481 процедур (61,5%) проведено в першому кварталі 2008 року, коли погодження цієї процедури здійснювалось Міжвідомчою комісією та Антимонопольним комітетом [1].
Під час проведення торгів у 2008 р. учасниками було подано 212 083 тендерні пропозиції, з яких 23 584 було відхилено (11,1%). Середня кількість учасників під час проведення конкурентних процедур становила 2,9 учасника на один оголошений тендер, що є необхідним рівнем конкуренції. Кількість укладених договорів з учасниками-переможцями процедур закупівель становить 66 482 серед яких 99,5% загальної кількості договорів укладено з вітчизняними суб’єктами господарювання. Загальна сума коштів за укладеними договорами в результаті проведених у 2008 р. процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти становить 167 297 619,1 тис. грн., що на 17,6% більше порівняно з відповідним періодом попереднього року [1].
У період світової фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. ВРУ прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості» від 18.12.2008 № 694 – VІ. Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві положення» цього Закону встановлено, що з метою захисту вітчизняної економіки від наслідків світової фінансово-економічної кризи тимчасово, до 1 січня 2011 року, закупівля товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється у вітчизняних виробників цих товарів, робіт і послуг (юридичних та фізичних осіб), крім товарів, які не виробляються в Україні. Цей Закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюється за рахунок державних коштів. У зв’язку з його прийняттям виникла низка проблем у замовників – розпорядників державних коштів при здійсненні ними закупівель товарів, робіт і послуг, зумовлених застосуванням вимог даного Закону. Численні звернення замовників окреслюють проблеми, з якими вони зіткнулися при проведенні процедур державних закупівель, участь у яких беруть не лише виробники, а їх дистриб’ютори та агенти. Однією з причин цього є відсутність у більшості вітчизняних виробників розгалужених маркетингових структур, підрозділів, що займаються логістикою та доставкою, а також достатньої кількості автотранспорту для доставки товарів замовникам. Водночас вартість доставки товарів (за умови закупівлі невеликих партій товару) може перевищувати ціну самих товарів у декілька разів, що призведе до неефективного використання державних коштів. Як свідчить міжнародний досвід безпосередній виробник не займається логістикою і збутом власної продукції, оскільки це є економічно недоцільно (утримання персоналу, складських приміщень, транспорту).
Т.ч., з метою забезпечення збалансованого інноваційного розвитку всіх галузей, оновлення основних фондів та створення додаткових робочих місць, стимулювання внутрішнього попиту на промислову продукцію необхідно врегулювати механізм закупівлі товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках із застосуванням світового досвіду організації процедури тендерних закупівель.

Література

1. Тендери в Україні : звіт Міністерства економіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www.pro-tender.com.ua.