СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЙ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІІ У ВИРІШЕННІ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОБЛЕМ УКРАЇНИ

Рева О.В.

асистент кафедри МЗД

Актуальність теми. Після набуття Україною незалежності одним із здобутків демократизації суспільного життя стало зняття обмежень на перетин державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Формування в Україні  економіки відкритого типу, інтеграція її у світові господарські процеси  ставлять у ряд першочергових задач, пов’язаних з регулюванням зовнішньої трудової міграції [1, с.8].

Мета роботи – дослідження проблем зовнішньої трудової міграції українців, та розробка рекомендацій по зниженню зовнішньо-міграційних процесів.

Викладення матеріалів основного дослідження. Станом на сьогоднішній день близько 4,5 мільйона трудових мігрантів з України перебувають за кордоном, з яких 1,7 мільйона – в країнах Європейського Союзу і тільки 2 % з них працюють легально[3,с 19-21]. Трудова міграція, незалежно від того легально чи нелегально її представники виїхали за межі України, тягне за собою цілий ряд проблем, пов’язаних із захистом прав заробітчан. Процес працевлаштування за кордоном є дуже складним з юридичної точки зору, і потенційний мігрант потребує постійної інформаційної підтримки. При цьому правовий статус українських мігрантів дуже непевний – 60-70% не мають дозволу на проживання або працевлаштування. Багато з них були завербовані для заповнення непрестижних у країнах ЄС вакансій у сферах будівництва, сільського господарства, догляду за дітьми або літніми особами, господарських робіт у приватних домах, ресторанах або готелях. Відтак, криза майже не вплинула на цих працівників, оскільки, не зважаючи на зростання безробіття, мешканці Євросоюзу переважно не бажають виконувати таку роботу.

Низькі зарплати є однією з основних причин масової трудової міграції українців за кордон. Якщо порівняти умови оплати праці в Україні і, наприклад, у сусідній Польщі, то при однаковому навантаженні чи аналогічній продуктивності праці люди отримують зарплати, які різняться в 5-10 разів.

В той же час Україні вкрай важливо зберегти нинішній рівень спеціалістів, адже починаючи з 80-х років ми його щороку втрачали. Мова йде про працівників освіти, охорони здоров'я, культури, соціальної сфери, кваліфікованих спеціалістів робітничих професій.

Деякі економісти говорять про 5 млн. людей, а уповноважена Верховної Ради України по правах людини Ніна Карпачова заявила, що на роботу за кордон виїхало до 7 млн. українців[3, с.19-21]. Якщо врахувати, що за різними оцінками трудовими мігрантами є від 4 до 7 млн. громадян України, то це складає відповідно від 8,6 до 15,1 % від численності всього населення, або від 19,5 до 34,1 % економічно активного населення працездатного віку. Отже, можна говорити про міграцію з України третини активного населення працездатного віку. До того ж, в більшості це найбільш енергійні і підприємливі люди [2,с. 84-89].

В цілому економічні і соціальні наслідки еміграції робочої сили за кордон мають, безумовно, як позитивний, так і негативний ефект. До переваг можна віднести відчутне послаблення напруги на ринку праці, зменшення рівня зареєстрованого і прихованого безробіття. Крім того, зароблені і надіслані на батьківщину кошти є значним інвестиційним джерелом поступлень валюти в національну економіку. Перебуваючи поза сферою соціального захисту своєї держави, українські трудові мігранти інвестують в Україну близько 19 млрд. дол. США на рік (кожен із мігрантів чи нових емігрантів висилає додому своїм родинам у середньому 200 дол. США на місяць, а крім того, вкладає кошти в навчання дітей, у будівництво житла, в бізнес). За деякими розрахунками, в Україну надходить більше 21 млрд. дол.. США. [4, с.20-23].

Трудові мігранти в найбільш продуктивний період свого життя не беруть жодної участі у створенні національного доходу. Масова трудова міграція не сприяє наповненню пенсійного і соціальних фондів через відсутність відчислень від заробітної плати мігрантів. Держава ж втрачає свій кращий трудовий потенціал. Відтік молоді на роботу за кордон має негативні демографічні наслідки, руйнує сімейні відносини.

Головною проблемою є те, що в Україні поки що не задіяні в повній мірі такі важливі регулювання, як створення привабливого ринку праці і умов для достойної зайнятості. Не дивлячись на те, що в останні роки намітилось зростання заробітної плати, вона залишається значно нижчою, ніж у країнах, які приймають мігрантів.

Суперечливість явища трудової міграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у тому числі – працівників-мігрантів) та суспільства результатів.

Єдиною можливістю сьогодні побудувати демократичне суспільство з розвинутими громадянськими структурами – це відкрити доступ до освіти і стимулювати прискорений розвиток підготовки спеціалістів саме тих професій, в яких найбільш гостро потребує ринок праці. При цьому освіта виступає по-своєму захистом від бідності: доходи і зайнятість населення прямо пропорційні рівню професійно-освітньої підготовки.

Сьогодні також особливо гостро стоїть проблема бідності української інтелектуальної еліти. Отже, на відміну від інших країн, де бідність охоплює в основному малоосвічену і некваліфіковану частину населення, в пострадянській Україні (як і в ряду інших пострадянських держав), на бідаків перетворено висококваліфіковані і цілком конкурентоспроможні за світовими мірками кадри. Очевидно, що держава з постійно бідніючим інтелектуальним ресурсом багатою бути не може.

Подолати бідність, знизити масштаби зовнішньої трудової міграції, посилити внутрішню консолідацію населення, створити громадянське суспільство з високою часткою середнього класу – ці завдання вимагають комплексного системного підходу. Інакше неминуче виникне замкнуте коло: відсутність економічної модернізації постійно відкладатиме запуск соціальної, а без соціальної модернізації запустити на повну потужність механізм економічної, як основи підвищення конкурентоздатності нашої держави, буде також дуже проблемно.

Висновки. У першу чергу необхідно створити і впровадити повноцінні статистичні дослідження щодо кількості мігрантів, їхніх заробітків і місця роботи. Забезпечити умови для поширення легального працевлаштування, насамперед в тих країнах, куди виїжджає найбільша кількість громадян України. З цією метою слід активізувати підписання відповідних міждержавних угод та удосконалення чинного законодавства в частині ліцензування фірм для проведення працевлаштування за кордоном. Забезпечити  права та соціальний захист працівників-мігрантів. Здійснювати постійний аналіз масштабів нелегальної трудової міграції за межі України та проведення всіх можливих, в рамках законодавства, заходів для попередження цього явища і запобігання торгівлі людьми.

Література

1.Стратегія національної безпеки України : Указ Президента України від 12 лютого 2007 року №105/2007 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 11. - С. 8-11.

2. Ромащенко Т. Актуальные проблемы современной украинской трудовой миграции / Т. Ромащенко // Экономика Украины. – 2007. - № 8.- С. 84-89.

3. Журавель П. Трудовая миграция / П. Журавель // Экспорт. – 2007. - № 41. – С.19-21.

4. Лібанова Е. Кому вигідна дешева робоча сила / Е. Лібанова // Дзеркало тижня. – 2007. - № 16 (645). – С. 20-23.