Мобілізаційно-інноваційна модель національної економіки в контексті викликів світової фінансової кризи

Токар В. В., Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, м. Київ, кандидат економічних наук

Постановка проблеми. Сучасна світова фінансово-економічна криза в черговий раз на порядок денний поставила дискусійне теоретико-практичне питання щодо можливості подолання розриву між «золотим мільярдом» і країнами периферії та напівпериферії (до яких належить Україна). В українських умовах наслідки фінансово-економічних негараздів помножуються на хронічні демографічну, соціально-економічну та світоглядну кризи, що у сукупності створює умови наближені до національної катастрофи.

Класичні економічні теорії та «Вашингтонський консенсус» довели свою неспроможність вирішити концептуальне завдання трансформації аутсайдерів у світових соціально-економічних лідерів, у якості ефективної альтернативи доцільно навести національні мобілізаційні моделі розвитку. У якості доказів ефективності застосування мобілізаційних моделей наводиться широке коло успішних прикладів: індустріально-мобілізаційна модель Ф. Ліста (Німеччина в ХVIII ст.); мобілізаційна модель О. Бісмарка (Німеччина в ХІХ ст.); «Новий курс» Т. Рузвельта (США); мобілізаційна модель економічної модернізації Ш. де Голля (Франція); німецька повоєнна мобілізаційна модель експортної експансії Л. Ерхарда; японська повоєнна інноваційна модель; китайська мобілізаційна модель індустріального прориву; окремі дослідники додають до цього переліку Індію на сучасному етапі розвитку.

Значний позитивний потенціал мобілізаційного розвитку національної економіки обумовлює особливий інтерес з боку вітчизняних науковців, які наполягають на використання його елементів країнами периферії та напівпериферії, зокрема, О. Білорус [2, C. 351], Ю. Пахомов [6, C. 20], Н. Татаренко [7, C. 73].

Метою даного дослідження виступає виявлення основних інституційних блоків національної мобілізаційної моделі України.

Основні результати дослідження. За визначенням енциклопедичного словника, мобілізація (франц. mobilisation, від лат. mobilis – рухомий) – приведення кого-небудь або чого-небудь у активний стан; зосередження сил та засобів для досягнення якої-небудь мети [5, C. 461]. В організаційному контексті поняття мобілізації означає [3, C. 2‑3]: 1) «заклик до групи з приводу спільної справи»; 2) «об’єднання всієї енергії для здійснення якоїсь справи». В. Кудров основними рисами мобілізаційної моделі називає [4, C. 112‑116]: 1) ясність і чіткість цілей; 2) концентрація ресурсів на пріоритетному напряму; 3) чітка управлінська ієрархія; 4) централізоване планування; 5) короткий строк ефективного функціонування.

Російський учений А. Городецький вимагає представлення цілей сучасної мобілізаційної моделі у вигляді тріади «постіндустріальний стрибок – трансформаційні зрушення – антикризовий прорив і економічне зростання» [1]. У науково-дослідній літературі почесне місце займає запропонована українським науковцем Н. Татаренко концептуально цілісна національна мобілізаційна модель, основними ознаками якої виступають [8, C. 17‑18]: 1) інституційність; 2) синергетизм; 3) комунітарність; 4) конфронтаційність; 5) автарктичність; 6) експансивність; 7) стратегічне регулювання державою суспільних (на макро- і мікрорівні) процесів та зовнішньоекономічної діяльності.

Висновки. Ураховуючи вищенаведене, необхідно зазначити, що мобілізаційно-інноваційна модель України повинна спиратися на взаємопов’язані інституційні блоки: 1) концепція довгострокового розвитку (національна ідея); 2) бюджетно-планова система: застосування середньострокового індикативного планування на основі 5-тирічних індикативних планів; 3) бюджетно-податкова (фіскальна) система: запровадження прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних осіб та майна з метою фінансування трансформаційних процесів; 4) банківсько-кредитна система: запровадження Банків розвитку з метою фінансування пріоритетних галузей економіки за пільговими ставками (нижче ринкових) з можливістю пролонгації та безоплатності; 5) система обмежених експериментів: апробація окремих пропозицій на рівні локальних експериментів з подальшим поширенням ефективного досвіду на регіональному та національному рівнях.

Література

1.    Выход России из кризиса. Возможные сценарии развития [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.netda.ru/slovo/krizis1.htm.

2.    Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О.Г. Білорус. – К.: КНЕУ, 2002. – 789 с.

3.    Карапетян Т. Концепция мобилизации / Т. Карапетян // Мобилизация персонала. – 2008. ‑ № 11. – С. 2‑6.

4.    Кудров В. М. Мировая экономика: социально-экономические модели развития: учеб. Пособие / В. М. Кудров. – М.: Магистр, 2009. – 399 с.

5.    Новый иллюстрированный энциклопедический словарь / Ред. кол.: В. И. Бородулин, А. П. Горкин, А. А. Гусев, Н. М. Ланда и др. – М.: БРЭ, 1998. – 912 с.

6.    Пахомов Ю. Хибність догматичного сприйняття економічних моделей / Ю. Пахомов // Концепція і модель економічного розвитку для України: Мат. наук. диск.– К.: Українські пропілеї, 2001. – С. 17‑20.

7.    Татаренко Н. Виклики глобалізації і загальнонаціональна ідея / Н. Татаренко / Глобальні тектонічні зрушення: виклики та відгуки: Матер. міжвід. наук.-теорет. конф. – К.: ІСЕМВ НАНУ, 2005. – С. 60‑73.

8.    Татаренко Н. Національна мобілізаційна модель економічного розвитку як відповідь на виклики глобалізації/ Н. Татаренко // Зб. наук. праць. Вип. 48. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2005. – С. 15‑45.