Формування І РОЗВИТОК ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Траханова Н.Г., аспірант ДонДУУ

Ткаченко О.Г. к.е.н., доцент ДонДУУ

Позиції країни на світовій арені знаходяться у прямій залежності від залучення її в систему міжнародних економічних відносин. Одним із важливих напрямків такої взаємодії виступає експортна діяльність, яка дозволяє використовувати національні потужності і ресурси із більшим ступенем ефективності і формувати валютні можливості задля задоволення імпортних потреб. Поширення процесів економічної глобалізації, поява на внутрішньому ринку потужних світових компаній обумовлює необхідність пошуку шляхів розвитку експортного потенціалу національної економіки. Рівень розвитку внутрішньої економіки, як правило, тим вище, чим більш потужним експортним потенціалом володіє держава, і навпаки. Крім того, світовий досвід показує, що найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції економічної системи країни у світову економіку є поєднання структурної перебудови національної економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту.

Мета дослідження полягає в визначенні поняття експортного потенціалу, можливостей його ефективного розвитку та окреслення шляхів підвищення ефективності його використання в Україні.

В сучасних умовах розвиток експортного потенціалу, що зможе протистояти впливу глобалізації, постає важливим для України. Експортний потенціал країни визначається здатністю національної економіки при досягнутому рівні розвитку факторів виробництва та системи організаційно-економічної підтримки експорту виробляти конкурентоспроможні товари та послуги і реалізовувати їх на конкурентних зарубіжних ринках в даний час і в перспективі. Слід зазначити, що експортний потенціал економічної системи складається з експортних потенціалів її елементів: експортний потенціал національного господарства - з експортних потенціалів галузей, експортний потенціал галузі - з експортних потенціалів підприємств, експортний потенціал регіонів – з експортного потенціалу господарських одиниць певної території. Тобто основу міцного експортного потенціалу країни складають експортні потенціали конкурентоспроможних виробничих одиниць – підприємств.

Якщо розглядати підприємство як об`єкт управління, то воно представляє собою складну, динамічну, виробничу, соціально-економічну, технічну та організаційну систему, що піддається впливу з боку зовнішнього середовища [1]. В умовах глобалізації кількість транснаціональних компаній, що функціонують на ринку і складають конкуренцію вітчизняним фірмам або навіть витісняють їх, з кожним роком зростає, завдаючи шкоду національній економіці. Крім того, вступ України до Світової організації торгівлі для вітчизняних підприємств через їх непідготовленість посилив конкуренцію із західними компаніями.

Але, слід зазначити, що глобалізація - це суперечливе явище, оскільки з одногу боку такі глобальні суб`єкти як ТНК здійснюють негативний вплив поглинаючи національні підприємства, з іншого – без їх фінансової підтримки неможливий розвиток певних виробничих одиниць, оскільки у держави не вистачає коштів на їх фінансування. Негативні наслідки транснаціоналізації економіки вбачаються в тому, що для ТНК розширення своєї мережі перш за все є доступом до сировинних та інтелектуальних ресурсів країни базування та можливістю обійти національний захист внутрішнього ринку[2]. Позитивні наслідки діяльності ТНК полягають у можливості отримання капіталу, нових технологій та потенціалу для розвитку інновацій, досвіду у сфері менеджменту.

Найбільші інвестиції від ТНК надходять у харчову, легку, нафтопереробну промисловість, сільське господарство, машинобудування, роздрібну торгівлю, телекомунікації та енергетику. В зазначених сферах на українському ринку працюють такі транснаціональні компанії: Coca-Cola, Nestle, Macdonald’s Ukraine Ltd, Kraft Foods, Metro Cash&Carry, ТНК, Укртатнафта, „Лукойл”, SKF, Toyota, ASEA - Brown Bovery (ABB), Samsung, Nokia.

В умовах ринку, який характеризується нестабільністю попиту і пропозиції, мінливістю цін на товари і ресурси, змінами в конкурентному середовищі і низкою інших макро- і мікроекономічних факторів, достовірне визначення можливостей підприємства (потенціалу), в тому числі на тривалу перспективу – надзвичайно складне завдання. Однак без його визначення і оцінки не можна висунути перспективні цілі та виробити раціональну стратегію їх досягнення, а відповідно і досягти комерційного успіху на зовнішньому ринку.

Ступінь інтеграції держави у систему міжнародних економічних відносин визначається обсягами і напрямками зовнішньої торгівлі, яка в Україні досить інтенсивно розвивається, про що свідчать данні про зростання обсягів експорту і імпорту, що наведені на рис. 1.

Рисунок 1. Динаміка обсягів експорту-імпорту по Україні, 1996-2008 рр. і січень-липень 2009 р.

Оцінка обсягів зовнішньої торгівлі України дає змогу визначити наявність значного експортного потенціалу, який зосереджений переважно у видобувних та обробних галузях промисловості, а також в агропромисловому і енергетичному комплексах країни, про що свідчить товарна структура зовнішньої торгівлі [3]. Однак використовується він, на жаль, недостатньо і вкрай неефективно. Так, сальдо зовнішньої торгівлі починаючи із 2005 р. є негативним, а обсяги імпорту зростали більш швидкими темпами, ніж обсяги експорту. В 2009 р. (за попередніми даними Держкомстату) обсяг експорту товарів з України склав 39702,9 млн. дол., а імпорту - 45435,6 млн. дол., що відповідно на 59,3% і 53,1% менше у порівнянні із 2008 р. Необхідно зауважити, що результати торгівлі в 2009 р. (таке зниження мало місце вперше починаючи із 1999 р.) спричинені впливом світової економічної кризи, яка охопила економічні системи навіть найрозвиненіших країн, але вплив її саме на Україну обумовлений низьким ступенем диференціації експорту товарів і послуг, великою залежністю від нестійкої цінової кон’юнктури на металургійну продукцію, певні види сировини і інших товарів.

Аналіз формування і розвитку експортного потенціалу країн світу показав, що сьогодні в реальній економіці складаються два основних напрямки його розвитку: статичний, який за своїм характером базується на порівняльних національних перевагах в природно-ресурсній сфері, та динамічний, що враховує конкурентні переваги, засновані на науково-технічних досягненнях та інноваціях на всіх стадіях виробничого циклу - від створення товару до просування його до зарубіжного споживача.

Перший напрямок в Україні представлений значними покладами корисних копалин. Відносно другого напрямку необхідно наголосити на тому, що основні фонди більшості промислових підприємств України мають високий рівень зносу, який в деяких галузях сягає 50% і призводить до підвищенню витрат виробництва, що в цілому знижує конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку.

Поєднання в одній країні порівняльних національних і технологічних конкурентних переваг посилює її конкурентоспроможність в глобальному економічному просторі, забезпечує стабільне нарощування експорту та його стимулюючий вплив на розвиток економіки в цілому. Саме такий шлях є перспективним для України і передбачає використання методів мобілізації інвестиційних ресурсів (в тому числі і іноземних інвестицій, оскільки вони стали каталізатором економічного розвитку для багатьох країн світу) задля структурної перебудови і виходу на інтенсивний шлях розвитку економіки.

Література

1. Гавва В.Н., Божко Е.А. Потенціал підприємства: формування та оцінювання: Навчальний посібник/ В.Н. Гавва, Е.А. Божко. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 224 с.

2. Maisah Robinson How Globalization is Transforming International Relations/ Robinson Maisah// Business & Finance [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.associatedcontent.com/.

3. Офіційний сайт Державного комітету статистики [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.