Актуальність теми. Генезис і розвиток мережного суспільства є результатом інформаційно-технологічної революції, що призвела до трансформації економіки, політики, культури, державних інститутів на основі нових інформаційних і комунікаційних технологій. В умовах глобалізації формування економіки, заснованої на соціально-економічних змінах і технологічній революції, якщо держава прагне підвищити добробут і силу своєї нації, вона має конкурувати на міжнародній арені, намагаючись підвищити як загальну конкурентоздатність фірм, що знаходяться під її юрисдикцією, так і якість факторів виробництва, що знаходяться на її території. Успішний досвід економічного зростання на думку іспанського соціолога М. Кастельса свідчить, що формування нової економіки залежить від характеру політичних процесів, що відбуваються в державі, в тому числі тих, що ініціюються самою державою [1]. Метою дослідження є аналіз державного регулювання розвитку соціального капіталу в умовах мережного суспільства. Викладення матеріалів основного дослідження Сучасній концепції соціального порядку присвячені роботи соціологів Ю. Габермаса, А. Турена, Е. Гіддена, які єдині в твердженні, що активне і раціональне державне регулювання дає можливість вирішувати основні питання соціально-економічного розвитку, опираючись на підтримку інших суспільних секторів. У процесі соціальної взаємодії інституціоналізація нових норм, принципів, правил, установок підтримується з боку органів державного управління, синергетична функціональність яких забезпечує знаходження спільних рішень на основі консенсусу між представниками різних суспільних груп, накопичуючи необхідний соціальний капітал. Введене вперше соціологом Дж. Коулманом і розвинене в роботах П. Бурд’є, Р. Патнема, П. Адлера, а також відомим політологом Ф. Фукуямою, що визначив поняття «соціальний капітал як норми, неформальні норми або цінності, які роблять можливими колективні дії в групах людей» [2], дало можливість визначити соціальний капітал як важливу складову соціально-економічного розвитку та активно використовувати в економічній науці і політичній практиці. В економічно розвинутих країнах соціальний капітал розглядається як ресурс державного управління. Оскільки громадянське суспільство є головною сферою, в якій акумулюється соціальний капітал, державним структурам важливо вибудовувати партнерські відносини з інститутами громадянського суспільства. Як зазначає Р. Патнем, активна участь громадян у добровільних громадських об’єднаннях і культура громадянськості підвищують політичну і економічну ефективність демократичного суспільства [3]. На його думку, мережі громадської активності сприяють здоровим нормам взаємності та заохочують прояви соціальної довіри, полегшують координацію і комунікацію, дозволяють вирішувати дилеми колективної дії. Вибудовуючи стратегію державного регулювання розвитком соціального капіталу важливо враховувати наявність його трьох рівнів: - перший рівень – особистісний – довіра та підтримка найближчого соціального оточення; - другий рівень – суспільний – суспільна довіра й соціальна підтримка в країні; - третій рівень – інституціональний – легітимність інститутів влади та роль цих інститутів в підтримці суспільної довіри. Принцип «мережного управління» означає, що на кожному з цих рівнів слід залучати до управління різноманітні кола громадян, а за допомогою відкритих комунікацій, наприклад в Інтернет-мережі, можна обмінюватися інформацією, перевіряти новаторські ідеї й технології, створювати різні соціальні мережі для представлення інформації від місцевих органів влади, а також від численних громадських асоціацій, що допоможе здійснити перехід до нового технологічного середовища соціальної мобілізації [4]. Висновки. Досвід «мережного управління» економічно розвинутих країн свідчить про необхідність його використання в Україні для державного регулювання розвитку соціального капіталу. Залучення до організації обміну інформацією Інтерент-ресурсів у поєднанні з соціальним капіталом дозволить підвищити ефективність функціонування політичних і економічних інститутів. А відсутність в Україні індустрії моніторингу соціального капіталу утруднює забезпечення зворотного зв’язку для узгодження суспільних позицій щодо впроваджуваних владою реформ та накопичення соціального капіталу.

 

 

1. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / М. Кастельс ; пер. с англ. под ред. О. И. Шкаратана. - М. : Изд-во ВШЭ, 2000. – С. 514-565. 2. Фукуяма Ф. Що таке соціальний капітал? / Ф. Фукуяма // «День». – 2006. – № 177. – С.1-2. 3. Патнэм Р. Процветающие комьюнити, социальный капитал и общественная жизнь / Р. Патнэм // МЭ и МО. – 1995. – № 4. – С. 78. 4. Кастельс М. Інтернет-галактика. Міркування щодо Інтернету, бізнесу і суспільства / М. Кастельс.– К. : Видавництво «Ваклер», 2007. – С. 144-145.