АКТУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ РЕГУЛЯТОРНОГО КОМПОНЕНТУ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ЕКСПОРТУ

Іващук Сергій Петрович,

аспірант кафедри міжнародного менеджменту ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Обумовлений високою імпортозалежністю, наявністю виробничих потужностей, слабкістю внутрішнього ринку, зростаючою зовнішньою заборгованістю та відкритістю внутрішніх ринків тощо експортоорієнтований розвиток української економіки забезпечує перманентну актуальність дослідженням проблем розвитку та регулювання національного експорту. Турбулентні зміни зовнішніх умов економічної діяльності вимагають від суб’єктів світового ринку впровадження механізмів орієнтованих на їх прогнозування та відповідне адекватне й своєчасне реагування.

Постановка проблеми в загальному вигляді. Довготривалий, глобальний та багатоаспектний характер останньої кризи виявив зростання впливу держави на економічні процеси. Водночас досвід Греції, яка активно переорієнтовувалась від екзогенних до ендогенних факторів розвитку, показує, що помилки національної системи регулювання є насьогодні надзвичайно небезпечними з точки зору забезпечення стабільності внутрішнього соціально-економічного середовища та його гармонії із зовнішнім. В умовах здійснення глобалізаційних перетворень актуалізується багато дискусій з приводу виявлення оптимальних збалансованих принципів співвідношення лібералізаційних та регуляторних процесів розвитку міжнародної торгівлі.

Метою нашого дослідження є визначення напрямів розвитку державного регулювання українського експорту з урахуванням специфічних потреб вітчизняної економіки, світового досвіду та членства країни у СОТ.

Результати дослідження. Фактично регуляторний компонент розвитку експорту реалізується на практиці у двох площинах: по-перше, це експортний контроль; по-друге, це стимулювання або підтримка, або вдосконалення експорту. Експортний контроль має у своєму арсеналі обмежувальний інструментарій орієнтований на стратегічні галузі надмірний експорт продукції яких може нашкодити національній економіці та інтересам країни, а також на товари міжнародна торгівля якими жорстко регламентується міжнародними нормами, наприклад, зброя чи наркотичні речовини тощо. Оскільки експортний контроль виконує переважно контролююче-обмежувальну функцію більш цікавим для нас є стимулюючий компонент регулювання експорту.

Не існує єдиної успішної політики стимулювання експорту. Країни використовують різні стратегії щодо державного заохочення свого експорту. Багато в чому це залежить від стану економіки країни, етапу розвитку, на якому вона знаходиться, загальної економічної та політичної ситуації у світі [4, c.22]. Аналіз світового досвіду показує, що стимулювання експорту відбувається двома основними шляхами: 1) через формування сприятливого макроекономічного клімату; 2) через створення для виробників і експортерів необхідних стимулів до експорту. Перший шлях є, безумовно, більш привабливим, оскільки він відповідає практиці країн з ринковою економікою і абсолютно не суперечить нормам СОТ. Заходи щодо стимулювання експорту також широко застосовуються як на державному рівні, так і в рамках регіональних утворень [4, c.23], проте основний інструмент такого стимулювання – експортні субсидії є забороненими для країн-членів СОТ, як такі, що суперечать принципу «справедливої конкуренції».

Останнім часом ряд розвинених держав зосередили свою увагу не на програмах стимулювання експорту, а на його вдосконаленні [1]. Цим самим вони відреагували на розширення лібералізації правил зовнішньої торгівлі та зростання конкуренції з боку іноземних товарів. Удосконалення експорту відрізняється від стимулювання експорту тим, що воно націлене на виробництво нових експортних товарів та/або проникнення на нові ринки, які раніше були недоступні. Ціль діяльності по удосконаленню експорту полягає в тому, щоб визначити існуючі можливості та стимулювати створення сучасних фірм та засобів виробництва для задоволення попиту на нову продукцію, яка з'являється на міжнародному ринку. Такі дії, на нашу думку, є більш доцільними, як з точки зору ефективності використання бюджетних коштів, так і з точки зору стратегічної орієнтації та членства у СОТ.

Досвід таких країн-експортерів як США, Канада, Франція тощо, показує, що держава здійснює дворівневий вплив стимулюючого характеру на експортерів: по-перше, на великих виробників та ТНК зорієнтовані лише заходи, які формують сприятливий макроекономічний клімат для здійснення експортного виробництва; по-друге, для стимулювання експорту малих та середніх фірм створюються державні органи перед якими ставляться завдання зі здійснення кредитної, страхової, інформаційної, консультативної, дослідницької та іншої аутсорсингової допомоги.

Для українського середовища розвитку експорту абсолютно не характерним є активна робота держави з допомоги представникам малого та середнього бізнесу. Традиційними засобами стимулювання нашого експорту залишаються наступні: повернення ПДВ, інформаційна підтримка з боку Ради експортерів при Кабінеті Міністрів України, субсидії виробникам сільськогосподарської продукції, інформаційна підтримка українських торговельних місій, експортне кредитування Українського Ексімбанку тощо. При цьому, робота державних інститутів не завжди відповідає принципу рівного доступу суб’єктів бізнесу особливо малого та середнього, що подекуди нівелює їх роботу та цілі функціонування.

В контексті сказаного, найбільш ефективними засобами регулювання торгівлі будуть ті, які дають змогу покращувати й здешевлювати доступ великих вітчизняних підприємств до ресурсів розвитку, робити кращою якість цих ресурсів. У сучасних умовах вирішальну роль для зростання конкурентоспроможності відіграють заходи спрямовані на розвиток: системи освіти, професійного навчання і перенавчання кадрів; науково-технологічної сфери, в якій створюються передові технології, здатні значно підвищувати конкурентоспроможність; новітніх інформаційних технологій, здатних революціонізувати організацію виробництва та маркетингу; виробничої інфраструктури загального користування; ринкової інфраструктури (банківська сфера, сфера страхування, товарні та фондові ринки).

Висновки. Таким чином, трансформація вітчизняного регулювання експортної діяльності має відбуватися у відповідності з сучасними умовами розвитку та враховувати провідний світовий досвід. Досить ефективним методом регулювання залишається стимулювання (заохочення) експорту, яке може призводити до підвищення рівня міжнародної конкурентоспроможності українських товарів та фірм. В першу чергу, це стосується застосування інструментів, які забезпечують впровадження у виробництві та методах управління новітніх досягнень науково-технічного процесу, провадження науково-дослідницької діяльності та здійснення інноваційної стратегії розвитку. Крім того, успішний світовий досвід підтверджує необхідність використання різних методів стимулювання експорту до великого бізнесу та малих й середніх підприємств.

Список літератури.

1. Введение в технологию стимулирования экспорта. Internet – http://www.unescap.org/tid/publication/tipud2107_chap7_rus.pdf

2. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: монографія / Кер. авт. кол. і наук. ред. Т.М. Циганкова. К.: КНЕУ, 2003. – 660 с.

3. Непомняща Т.С. Стимулювання експортної діяльності підприємств малого та середнього бізнесу // Актуальні проблеми економіки, 2004, №2(32). – с. 146 – 154.

4. Николаева Л. Стимулирование экспорта: причины и стратегии // Международная экономика. – 2008. – № 10.

5. Юрченко К. Загальні принципи регулювання міжнародної торгівлі в рамках Світової організації торгівлі та підвищення загального економічного розвитку країн, що розвиваються // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 10.