| Lam3rok | Дата: Вторник, 25.10.2011, 17:27 | Сообщение # 1 |
|
Зло
Группа: Администраторы
Сообщений: 209
Статус: Offline
| ОСОБЛИВОСТІ РІЗНИХ ФОРМ ТА СПОСОБІВ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВА НА ЗОВНІШНІ РИНКИ
Дворцева У.В.,
Малік М.А., викладач,
Донецький державний університет управління
Постановка проблеми. Зовнішньоекономічна діяльність є важли-вою і невід’ємною сферою господарської діяльності підприємств, фірм, всіх учасників ринкових відносин. Її розвиток, розширення і удосконалення є доволі актуальним питанням для України, але нестача фінансових засобів, ганебний стан основний засобів, невідповідність продукції міжнародним стандартам, а також застарілість технологій, є, для багатьох підприємств, одними з основних причин, що перешкоджають виходу на закордонні ринки українським підприємс-твам. Компанії, що вирішила вийти на іноземний ринок, необхідно взяти до уваги існування безлічі обмежень і перешкод у міжнародній торгівлі – як у країні, на ринок якої воно збирається вийти, так і в своїй власній.
Метою дослідження виступає виявлення переваг та недоліків рі-зних форм та способів виходу підприємства на зовнішні ринки.
Викладення основного матеріалу. Українські компанії отримали право виходити на світовий ринок після ліквідації державної монопо-лії на зовнішньоекономічну діяльність, але просування українських товарів на зарубіжні ринки відбувається нелегко. Здебільшого страте-гія виходу українських підприємств на зарубіжний ринок зводиться до вибору між непрямим і прямим експортом. Але деякі компанії, що починали свою міжнародну діяльність за допомогою експорту, вже застосовують широкий арсенал методів присутності на зовнішніх ри-нках, аж до придбання та будівництва заводів.
Перехід від експорту до більш глибоких форм присутності па за-рубіжних ринках характерний для компаній, які працюють у галузях з найвищою інтенсивністю конкуренції на внутрішньому ринку. На-приклад, від радянських часів Україні залишилась у спадок велика кі-лькість підприємств харчової, зокрема кондитерської, промисловості. Українські кондитерські підприємства доволі швидко порівняно з ін-шими галузями накопичили необхідний досвід використання марке-тингових технологій в Україні та освоєння міжнародних ринків. Інші галузі, підприємства яких ведуть активну міжнародну маркетингову діяльність, - горілчана і пивна, теж характеризуються інтенсивною конкуренцією на внутрішньому ринку.
Традиційно присутні на міжнародному ринку також українські підприємства високотехнологічних галузей (вантажне і військово-транспортне літакобудування, ракетоносії, технології електрозварю-вання тощо), які мають конкурентні переваги завдяки кваліфікованим кадрам і розвитку в країні споріднених та допоміжних галузей. Одна з них – авіабудування: Україна входить до сімки країн світу, які мають замкнений цикл виробництва авіакосмічної техніки (від розроблення до випуску кінцевої продукції). Разом з тим, досвід саме високотех-нологічних галузей є недостатньо успішним саме через гостру конку-ренцію та нестачу
Існує чотири загальних варіанти: експортування, ліцензування, створення спільного підприємства і пряме інвестування.
Експортування як стратегія передбачає найменші зміни продукту компанії, її організації і навіть корпоративних цілей. У країнах, куди спрямований експорт, як правило, не люблять таку практику, бо вона забезпечує створення значно меншої кількості робочих місць порів-няно з іншими стратегіями виходу. У випадку непрямого експорту витрати на організацію експорту, ризики, і, відповідно, прибутки найнижчі.
Наприклад, компанія Boeing – не тільки один із найбільших у світі авіавиробників, а й найбільший американський експортер застосовує метод прямого експорту. Українській компанії «Оболонь» на сьогодні належить 80% усього експорту пива з України. Вона першою розпочала прямі поставки пива до країн Європи і США. Донедавна компанія використовувала стратегію непрямого експорту в деякі кра-їни. Наприклад, у канадські бари й ресторани пиво «Оболонь» потра-пляло від посередників із США, сама ж компанія не виходила на ринок Канади. Але ще в 2000 р. вона налагодила прямий експорт своєї продукції до Канади, а також до Франції;
Хоча експорт широко застосовують великі компанії, він також стап популярним серед малих та середніх підприємств. Наприклад. 60% компаній США, що експортують свою продукцію, налічують менше ста співробітників. Продукція таких компаній становить приб-лизно 30% загального експорту товарів із США.
Використовуючи ліцензування, компанія (ліцензіар) надає право на торговельну марку, патент, торгові секрети або інші цінності, по-в'язані з інтелектуальною власністю, іншій компанії(ліцензіату) в обмін на роялті (відсоток від прибутку) або фіксовану суму.
Одним з різновидів ліцензування виступає франчайзинг. За оцін-кою Мінекономіки, найбільша кількість франчайзингових контрактів в Україні (близько третини) мають відношення до ринку нафтопроду-ктів, ще чверть – до системи fast food. Найбільші фран- чайзери – компанії МсDonald's, Baskin & Robbins «ТНК-Україна», «ЛУКОЙЛ-Україна», «Альянс», «Швидко», «Ростікс», «XXI століття», « 1С: франчайзинг», Uno momento та American Clearens International. В Україні з'явилися й національні франчайзери, з яких найвідоміші - «Піца Челентано» і «Картопляна хата».
Така стратегія мас кілька серйозних недоліків. Так, компанія «ТНК-ВР Україна» вирішила зменшити мережу АЗС, які торгують під її маркою. Бренд компанії був ослаблений тим, що значна частина заправок допускала порушення технології, не надавала послуги на необхідному та задекларованому компанією рівні. І зараз «ТНК-ВР» намагається відновити свою репутацію.
Два види ліцензування: виробництво за контрактом і складання за контрактам – це альтернативні шляхи виробництва продукції в за-рубіжній країні. У випадку виробництва за контрактом компанія може укласти угоду з іноземною організацією на виробництво продукції, що відповідає вказаним технічним вимогам. Потім товар продають у інші країні або експортують назад у країну власника технології. Наприклад, компанія Manzaro Global Ventures Ltd., власник торговельних марок СОFІСОFІ та Bon Life, має заводи в Сінгапурі та Бразилії, які за технологією Manzaro виробляють продукцію. При цьому збут і просування своєї продукції компанія Manzaro здійснює самостійно.
Виробництво і складання за контрактом у країнах, що розвива-ються, викликає суперечки у таких галузях, як виробництво іграшок, текстилю, одягу, де було зафіксовано погані умови праці, низьку за-робітну плату й використання дитячої робочої сили. Однак ця прак-тика стала значною економічною вигодою для Тайваню, де виробля-ють 55% ноутбуків у світі. За рік тайванські компанії поставляють американським (таким, як Dell та IBM) у середньому більше половини ноутбуків.
В разі спільного підприємництва іноземна й місцева компанії спі-льно вкладають кошти у створення місцевого бізнесу, це називається спільним підприємством. Обидві компанії поділяють право власності, контроль і прибутки нової компанії. Наприклад, Elite Foods – спільне підприємство Elite Industries та PepsiCo створено для просування лег-ких закусок Frito –Lay's Cheetos, Ruffles, Doritos в Ізраїлі.
Переваги спільного підприємства подвійні. По-перше, одна ком-панія може не мати необхідних фінансових, фізичних або управлінсь-ких ресурсів, щоб самостійно вийти на зарубіжний ринок. Спільне ж підприємство між шведською телекомунікаційною компанією Ericsson та французьким виробником вимикачів СGСТ дозволило їм разом перемогти компанію AT&Т у змаганні за французький контракт вартістю 100 млн. дол. По-друге, уряд може вимагати або наполегливо заохочувати створення спільного підприємства, перед тим як дозволити іноземній компанії вийти на ринок.
Найбільший ступінь залучення, який компанія може мати під час виходу на міжнародний ринок, це пряме інвестування, яке означає, що ком¬панія вкладає кошти і стає власником іноземного філіалу або підрозділу. Прикладами цього може бути завод Мercedes-Benz у штаті Алабама (США), який виробляє автомобілі – позашляховики DaimlerChrysler M-class; філіал компанії Reebok у Росії, відомий як Reebok Russia, філіал компанії Motorola в Китаї, який випускає мобі-льні телефони та інше телекомунікаційне облад¬нання. Деякі українські компанії також використовують цю стратегію для виходу на ринки інших країн: один із найбільших виробників кондитерської продукції в Україні - корпорація Roshen – у 2002 р. інвестувала в Ліпецьку кондитерську фабрику «Ліконф» (Росія), а в 2005 р. купила Клай-педську кондитерську фабрику (Литва).
Висновки. Проблема входження українських підприємств у сферу зовнішньоекономічної діяльності є новою для вітчизняної економічної науки. Важливим моментом висвітлення цього питання є незаперечні відмінності українських та закордонних ринкових умов, їх певна специфіка. Предмет стратегічного маркетингу для українських пі-дприємств в умовах глобалізації залишається недостатньо розробле-ним та вимагає додаткового вивчення цілого комплексу питань, по-в'язаних з використанням маркетингових інструментів.
Література
1. Маркетинг: Підручник / В. Руделіус, О.М. Азарян, Н.О. Бабенко та ін.;Ред.-упор. О.І. Сидоренко, Л.С. Макарова.-3-тє вид. –К.: Навчально-методичний центр «Консорціум із удосконалення ме-неджмент – освіти в Україні», 2008. – 648 с.
2. 7 нот менеджмента. Настольная книга руководителя / под ред.. В.В. Кондратьева. – 7-е узд.,перераб. И доп. – М.: Эксмо, 2008. – 976 с.
3. Алексунин В.А. Международный маркетинг. – 3-е изд. – М.: Да-шков и К., 2005. – 716 с.
4. Гусак О.В. Маркетингова стратегія виходу підприємства на зов-нішній ринок [Електронний ресурс]ю – Режим доступу – http://masters.donntu.edu.ua/2004/fem/gusak/diss/diss.htm
|
| |
| |
