| Lam3rok | Дата: Вторник, 25.10.2011, 17:25 | Сообщение # 1 |
|
Зло
Группа: Администраторы
Сообщений: 209
Статус: Offline
| ДЕРЖАВНЕ СПРИЯННЯ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ РЕЗУЛЬТАТІВ НДДКР В КРАЇНАХ ЄС: ПРАКТИКА НІДЕРЛАНДІВ
Чорна Є.С.,
Донецький державний університет управління
Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку реалізація нововведень є ключовим завданням не тільки для науково-технічної сфери країни, але й для підвищення конкурентоздатності вітчизняної економіки в рамках національної інноваційної системи.
Для зацікавленості в комерціалізації технологій держава, перш за все, має створити правове та економічне середовище, що регулюватиме розвиток промисловості як головного споживача інновацій, забезпечити фінансову підтримку найбільш ризикових стадій інноваційного процесу, сприяти ефективному співробітництву дослідних і навчальних установ з приватним сектором, який, разом з фінансовою підтримкою, привносить у реалізацію інновацій знання щодо поточного стану ринку.
Крім важливої ролі фінансування науки й оновлення сфер виробництва та споживання, комерціалізація розробок і подальша реалізація новітніх технологій сприяє створенню нових підприємств та додаткових робочих місць, тим самим зміцнюючи національну економіку. У розвинених країнах до 90% приросту валового продукту забезпечується за рахунок впровадження інновацій. В умовах інноваційно-орієнтованої ринкової економіки основна роль держави щодо підтримки науково-технічної діяльності полягає у формуванні сприятливого середовища. Сюди відноситься розробка необхідної законодавчої бази, створення інвестиційного клімату, стимулювання високого рівня інноваційної активності, розвиток і підтримка необхідних елементів інфраструктури. Крім того, держава впливає на виробника та споживача нових продуктів і технологій, встановлюючи нормативи якості та умов їх експлуатації, сприяє залученню ресурсів у НДДКР.
Проте, порівняно з багатьма високорозвиненими країнами, на-приклад, європейськими, українська інноваційна політика ще не до-сягла достатнього рівня зрілості й послідовності. Тому доцільним ви-дається ґрунтовне вивчення досвіду формування та реалізації системи державної підтримки національного інноваційного розвитку, зокрема в частині проведення наукових досліджень і комерціалізації їх ре-зультатів, провідних країн Європейського Союзу, орієнтованих на високі технології.
Дослідженню сучасних механізмів державного регулювання ін-новаційних процесів та стимулювання діяльності щодо комерціалізації результатів НДДКР присвячено праці багатьох зарубіжних та віт-чизняних вчених, зокрема Л.Л. Антонюк, Г.В. Бромберга, О.О. Грудзінського, Л. Ґузетті, І.Г. Дежиної, М.Ю. Ільченка, А.М. Поручника, В.С. Савчука, Б.Г. Салтикова, Л.І. Федулової, Ю.Ф. Шкворця та ін.
Мета дослідження. Узагальнення зарубіжного досвіду реалізації державної політики у галузі проведення НДДКР і комерціалізації їх результатів та визначення прийнятних для України напрямків її вдос-коналення.
Викладення основних результатів. Фундаментальні дослідження в Україні ведуться все ще занадто ізольовано й призначені скоріше для наукових публікацій, ніж для застосування на практиці. Європейських досвід однозначно свідчить про необхідність задіяти промисловість на самих ранніх етапах розвитку нових технологічних галузей, що дозво-ляє здійснити плавний перехід до практичного застосування результа-тів фундаментальних досліджень в промисловості й зробити науково-дослідницьку діяльність більш впливовою.
Не існує єдиного інструменту, придатного для вирішення всього різноманіття проблем взаємодії науково-дослідного сектора і проми-словості. Для кожного конкретного етапу технологічного розвитку необхідно застосовувати свій набір методів і підходів. При цьому од-ним з ключових завдань є стирання сталих бар’єрів між фундамента-льними та прикладними дослідженнями і розробками. Саме такі оріє-нтири взяті в Європі, де все більше число дослідних інститутів та уні-верситетів, що займаються фундаментальними дослідженнями, почи-нають включати в коло своїх робіт прикладні дослідження та дослід-но-конструкторську роботу. У той же час інститути прикладних дос-ліджень розширюють свою діяльність у всіх напрямках НДДКР. По-дібна картина характерна для Нідерландів.
У порівнянні з іншими країнами ЄС Нідерланди інвестують досить невеликі кошти в дослідження і розробки. Частково це обумовлено структурою економіки, що має досить сильний ухил у бік низь-котехнологічних послуг, виробництва харчових продуктів та сільсь-кого господарства [1].
Схема субсидування інноваційно-орієнтованих програм (ІОП) є одним з інструментів Уряду Нідерландів, використовуваних для сприяння науковим дослідженням. Крім надання прямих грантів дер-жавним науково-дослідним інститутам (НДІ) та університетам уряд реалізує й інші механізми конкурсного субсидування досліджень та розробок. Найбільшим фондом – 234 млн. євро на рік – з підтримки фундаментальних досліджень в усіх галузях науки управляє Нідерла-ндська організація з наукових досліджень (NWO). Головним джерелом фінансування цього фонду є Міністерство освіти і науки, хоча інші міністерства також виділяють кошти для конкретних наукових сфер.
За реалізацію механізму субсидування ІОП відповідає SenterNovem – орган виконавчої влади Міністерства у справах еконо-міки. Він надає адміністративно-технічну підтримку різним програмам і Консультативному комітету, що стежить за ходом реалізації цього способу субсидування. Консультативний комітет призначається Міністерством у справах економіки й включає представників бізнес-структур, науково-дослідного сектора, Міністерства освіти і науки та Міністерства у справах економіки.
Схема субсидування ІОП є пайовою. Це означає, що вона відш-кодовує лише частину вартості наукових проектів за умови, що НДІ, університети і компанії, які беруть участь у програмі, також роблять свій грошовий внесок. У минулому обсяг субсидій за схемою ІОП становив до 50% від вартості проекту, у той час як внески компаній обмежувалися 15% від загальної вартості проекту. Однак у 2006 р. були введені нові правила фінансування, згідно з якими необхідно класифікувати діяльність в рамках наукового проекту. Якщо науковий проект передбачає діяльність в декількох категоріях, тоді правила субсидування повинні застосовуватися пропорційно.
Ще однією умовою є те, що у випадку вкладень бізнес-сектора повинні бути задіяні дві або більше компаній. Таким чином, можна уникнути підстроювання проекту під інтереси однієї з них [2].
Основною вимогою будь-якої ІОП є чітка зацікавленість промис-ловості у розвитку певної технологічної галузі – це один з аспектів, який ретельно аналізується до запуску програми. У кожному науко-вому проекті є керівний комітет, що включає представників зацікав-лених компаній. Він збирається двічі на рік, де представники звітують про свої наукові досягнення. Це дозволяє сторонам отримувати повну інформацію з перших рук, а також дає їм можливість коригувати напрямок досліджень. З іншого боку, реалізується можливість зво-ротного зв’язку між дослідниками і спеціалістами, які мають досвід практичної роботи в промисловості.
У силу високих ризиків як основний принцип роботи механізму субсидування ІОП прийняте надання підтримки тільки вибраним, економічно перспективним технологічним галузям на обмежений пе-ріод часу. Для кожної відібраної сфери розробляється своя інновацій-но-орієнтована науково-дослідницька програма, за якою субсидії на дослідження надаються на конкурсній основі. Тривалість програми становить чотири роки і може бути один раз подовжена на такий же строк. Вважається, що після закінчення восьми років технологічна галузь повинна або в достатній мірі сформуватися, щоб перейти на інші джерела субсидування НДДКР, включаючи інвестиції бізнесу, або визнатися безперспективною [1].
Щоб прискорити перетворення наукового успіху на комерційний, означений механізм націлено на встановлення міцних зв’язків між нау-ково-дослідним сектором і бізнес-структурами на найраніших стадіях розвитку нової технологічної галузі. Крім того, заохочується участь ІОП у діяльності з передачі знань – семінари, навчальні курси, довідкові служби, інформаційні бюлетені тощо – як частині їх дослідницької роботи. ІОП можуть асигнувати на це до 15% своїх бюджетів.
Важливим кроком на шляху до комерціалізації нових знань або технологій є закріплення прав на інтелектуальну власність (ІВ) у ви-гляді патентів, авторського права тощо. Таким чином, нові знання або технології захищаються від несанкціонованого використання. У ви-падку схеми субсидування ІОП діють наступні правила:
1. Одержувач субсидії (державний НДІ або університет) відповідає за реєстрацію прав на ІВ, одержуваних на основі результатів наукового проекту. Подібна реєстрація повинна бути проведена протягом п’яти років після отримання субсидії.
2. Одержувач субсидії несе відповідальність за захист та викори-стання прав на ІВ принаймні протягом п’яти років.
3. У випадку, якщо одержувач субсидії не реєструє право на ІВ сам, воно має передаватися одному або декільком учасникам проекту. Якщо ж останні не зацікавлені в отриманні права, одержувач субсидії може запропонувати третім особам зареєструвати право на ІВ на їх ім’я з письмового дозволу Міністерства у справах економіки.
4. Операції, що мають відношення до попереднього пункту, по-винні проводитися відповідно до ринкових цін. Однак учасники, що спільно фінансували науковий проект, отримують знижку, еквівален-тну їх частці фінансування.
Кінцевою метою механізму субсидування ІОП, безумовно, є сти-мулювання розвитку нових високотехнологічних галузей промисло-вості, й у той же час вона наголошує на важливості створення базових умов, необхідних для досягнення цієї мети. У рамках ІОП прозоро та наочно підкреслюється важливість встановлення зв’язків між різними дослідницькими групами та науковими дисциплінами, між науково-дослідним сектором і бізнес-структурами, а також між бізнес-підприємствами [2].
Висновки. Урок, який може здобути Україна з нідерландської си-стеми субсидування НДДКР, полягає в тому, що конче важливо підт-римувати цей механізм простим, прозорим і передбачуваним. Роль владних структур у його здійсненні не повинна полягати в спробах перешкоджання або мінімізації обсягів субсидування, а сприяти його законному використанню. Це вимагає налагодження довірчих відносин між державними службами, науково-дослідним сектором і бізнес-спільнотою. Більш того, необхідно розробити такий механізм за тісної участі промислових структур та розглянути можливості для його реалізації на регулярній основі. Також необхідні зусилля з підготовки кваліфікованих фахівців з технологічного аудиту і технологічних брокерів.
Література
1. Обзор международного опыта инновационного развития. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.nanonewsnet.ru/ articles/2011/obzor-mezhdunarodnogo -opyta-innovatsionnogo-razvitiya.
2. Периодический обзор инновационной деятельности стран-лидеров инновационного развития в Европе, Северной Америке и Азии. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.economy.gov.ru/wps...._2.pdf.
|
| |
| |
