Попова Т.Л, ст.. викладач
Колотілова А.А., студентка
Донбаський державний технічний університет
м. Алчевськ, Україна

Для будь-якого вітчизняного підприємства, яке має на меті включитися у міжнародні економічні відносини, першорядним завданням стає забезпечення успішного виходу на зовнішній ринок, як правило, вже заповнений запропонованими товарами і послугами. Структура експорту вітчизняних підприємств країни в основному базується на продукції з невисоким ступенем переробки, яка користується високим попитом на світовому ринку, проте її експорт є менш ефективним, ніж експорт кінцевої продукції [1]. Тому ці обставини викликають необхідність розробки ефективних методів удосконалення управління експортною діяльністю підприємства.
Мета дослідження – розглянут детально комплекс методів щодо удосконалення ефективності управління експортною діяльністю вітчизняного підприємства.
Основні з них:
1. Підвищення конкурентоздатності товарів, вироблених на підприємстві планованих на експорт, тому що конкуренція на світовому ринку більш тверда і споживачі пред'являють до товарів більш високі вимоги. Найбільш ефективними заходами щодо підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства є постійне проведення виробничих інновацій. Ефективні технічні, організаційні та економічні інновації неодмінно призводять до помітних позитивних змін як у виробництві, так і зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Зрештою усі інновації на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, та діяльності підприємства в цілому мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти. Усі локальні і особливо глобальні нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно [2].
2. Диверсифікованість виробництва з метою виведення на зовнішні ринки нових видів продукції. Дана стратегія передбачає початок виробництва за кордоном принципово нової продукції, раніше не властивої для підприємства. В результаті диверсифікації створюються кращі умови для господарського маневру, розширюються можливості впливу на економіку підприємства несприятливої світової господарської кон’юнктури, в тому числі погіршення "умов торгівлі". Цим самим скорочується ризик, характерний для вузькоспеціалізованих фірм.
3. Підвищення кваліфікації персоналу, що приймає участь в організації експортних операцій, шляхом регулярного проведення навчання й атестацій, а також шляхом стимулювання і мотивації персоналу.
4. Вибір найбільш ефективної форми організації відділу, що здійснює експортні операції. Організаційна структура управління ЗЕД підприємства залежить від методів виходу на зовнішні ринки. У цьому зв'язку можна виділити два варіанти: 1) безпосередній вихід на зовнішній ринок через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків (у великих системах - через управління зовнішньоекономічних зв'язків); 2) вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.
5. Поліпшення й оптимізація процесу пошуку контрагентів і встановлення контактів з ними. Потрібно більш інтенсивно використовувати такі засоби пошуку контрагентів, як: інформацію в періодичній пресі (найбільш детальна інформація про 500 крупних американських і зарубіжних фірм міститься в журналі “Fortune”); інформацію, що публікується самими фірмами (річних та балансових звітів про діяльність; проспектів та каталогів фірм); інформація внутрішнього користування; національні і міжнародні довідники по фірмах.
6. Залучення контрагентів для відносин на довгостроковій основі.
7. Використання найбільш вигідної для експортера підприємства розрахунків акредитива, при якій експортер має гарантію оплати товару. Перевагою застосування акредитиву для продавця (експортера) є те, що продавець має тверду гарантію того, що отримає оплату за поставлений товар або надані послуги проти представлених документів, що оформлені відповідно до умов акредитиву.
8. Застосування базисних умов постачання, мінімізуючих витрати експортера на транспортування товару.
9. Здійснення постачань вчасно з метою забезпечення зобов'язань по виконанню контракту.
10. Розробка і реалізація комплексу маркетингу при експорті кожного виду продукції при виході на новий ринок.
11. Зменшення витрат виробництва з метою зменшення собівартості товару.
12. Проведення гнучкої цінової політики, тому що при експорті товарів підприємство змушене орієнтуватися не тільки на свої витрати виробництва, але і на світові ціни.
Отже, дотримуючись зазначених методів управління експортною діяльністю, підприємство має можливість вийти на світовий ринок з якісним та конкурентоспроможним товаром, значно заробити імідж не тільки підприємству, а й країні, а також підвищити ефективність зовнішньоекономічної діяльності, що в подальшому приведе до розширення виробництва в цілому.

Література

1. Дідківський М. І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства : Навч. посібник / М. І. Дідківський. – К. : Знання, 2006. – 463 с.
2. Науменко А. П. Покращення зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств / А. П. Науменко [ Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua.