Кулєшова Л.В.,к.е.н.
Коняхіна Т.В., к.е.н., доцент
Донецький державний університет управляння
м. Донецьк, Україна

Сучасна економіка України ставить високі вимоги до молоді, яка не завжди здатна витримати конкуренцію ринку праці та, як наслідок, залишається без роботи, потребуючи активного соціального захисту. Проблема ускладнюється глобальною економічною кризою. На сьогодні потреби суспільства у працівниках певних професій та спеціальностей і професійні наміри незайнятої молоді часто не збігаються. Це свідчить про те, що професійна підготовка молоді не відповідає вимогам ринку праці будь-яких рівнів, навіть у індустріальних регіонах, що підтверджується відносно високим рівнем безробіття серед молоді та низькою заробітною платою.
Метою дослідження є визначення сучасних реалій організації професійної орієнтації молоді з урахуванням взаємодії середніх і вищих навчальних закладів.
Вирішуючи проблеми профорієнтації, самовизначення особистості, навчальні заклади у результаті своєї діяльності мають створити умови для цілковитої реалізації інтелектуальних потреб учнів шкіл та технікумів, сформувати адаптивне освітнє середовище для старшокласників, зорієнтованих на продовження освіти у ВНЗ.
Тому для вищих навчальних закладів України питання взаємодії із середніми школами, ліцеями, коледжами, центрами зайнятості, а також з органами управління освітою є питанням першорядного значення. Для досягнення стратегічної мети – формування конкурентоспроможного випускника – доцільним є впровадження міжнародних стандартів у зміст і організацію навчального процесу. Необхідно створити широку базу для відбору у ВНЗ талановитих і мотивованих молодих людей. Для цього потрібна зважена довгострокова, організована на постійній основі взаємодія між ВНЗ та загальноосвітніми навчальними закладами. Необхідне створення кадрових, організаційних і методичних умов для проведення якісної профорієнтаційної роботи з боку ВНЗ.
Зміст освіти, а також методи і форми організації навчального процесу, основу яких становить принцип «вчись учитися», є прерогативою американської та європейської систем освіти. У цих суспільствах звичайним і розповсюдженим підходом до освіти є твердження про необхідність навчатися все життя. При цьому акцент у навчанні робиться не на теорію і навіть не на її практичне використання, а на вміння самостійно навчитися тому, що потрібно в даний момент.
Іншими словами, школа навчає людину не як щось робити, а як навчитися самій щось робити. Подібний підхід характеризується тим, що в міру наростання обсягу знань їх засвоєння стає неможливим і деструктивним. Наприклад, професійні знання, здобуті у ВНЗ (як і практика їх застосування), значною мірою застарівають уже до моменту закінчення даного ВНЗ. Із цієї точки зору єдиною дійсно корисною навичкою (за винятком базових заділів за професією) стає вміння самостійно навчатися. Третій щабель соціалізації, на який особистість переходить після виховання в родині й школі, – це робота. Тут уся навчальна підготовка набуває логічного завершення. На цьому щаблі затверджується універсальність законів суспільства, обов'язковість для всіх якихось загальних етичних стандартів.
На жаль, в Україні сьогодні звичайним вважається те, що інтенсивно навчатися треба в молодості. Знання, професійна зрілість тощо часто є прерогативою віку, що ускладнює кар’єрне просування молоді. У рамках школи й навчання акцент робиться на практичну сторону теоретичних знань, тобто найбільш правильним й ефективним вважається навчання, що концентрується на тому, «як» або «яким чином» зробити щось. По-іншому вибудовуються відносини й поведінкова робоча етика. Дуже часто правила й мораль значною мірю змінюються залежно від об’єкта застосування. Вони одні для «своїх» – членів свого колективу й можуть бути істотно іншими для «чужинців» – тих, хто не входить у даний колектив. Необхідно звернути увагу на те, що саме різниця в результатах впливу головних культурних факторів і несе в собі проблему реалізації принципів Болонської декларації в освітній сфері України на різних рівнях.
Змінити ситуацію ставлення молоді до навчання можна при реалізації профільного навчання.
В сучасних у мовах профільне навчання є засобом диференціації та індивідуалізації навчання, що дозволяє за рахунок змін у структурі, змісті й організації освітнього процесу більш повно враховувати інтереси, схильності та здібності учнів, створювати умови для навчання старшокласників відповідно до їх професійних інтересів і намірів продовжувати освіту.
Профільне навчання спрямоване на реалізацію особистоорієнтованого навчального процесу, при цьому істотно розширюються можливості учнів вибудовувати індивідуальну освітню траєкторію при здобутті функціональної та ефективної освіти.
Таким чином, в сучасних умовах професійна орієнтація молоді повинна базуватися на постійній взаємодії між середніми, вищими навчальними закладами та усіма зацікавленими установами та орієнтуватися на самовизначення особистості. І в цьому основну роль відіграє саме профільне навчання, яке допомагає вибудовувати особистісну професійну підготовку молодої людини.