Діденко Н.Г., д.н.д.у., професор,
Донецький державний університет управління
м. Донецьк, Україна

Кожна соціальна система в Європі має три основні мети: страхування від суспільних ризиків; допомога соціально незахищеним громадянам; перерозподіл доходів. Для того, щоб досягти соціального згуртування в ЄС, використовуються мінімальні соціальні стандарти, які беруть до уваги різні системи і потреби держав, а також відповідні економічні можливості держав-членів.
Формування мінімуму обов’язкових стандартів забезпечує захист від застосування низьких соціальних стандартів, які є інструментом нечесної економічної конкуренції, і запобігає зниженню соціальних стандартів для посилення конкурентності економіки тієї чи іншої держави-члена. Ці основні стандарти не повинні надто напружувати економічно слабкі держави-члени, проте не повинні перешкоджати запровадженню вищих стандартів у розвинених країнах-членах ЄС.
В умовах кризи соціальні можливості європейських країн виявилися різними: рівень життя громадян у деяких країнах (Греція, Іспанія, Португалія, Ісландія) суттєво знизився, у деяких країнах (Німеччина, Франція, Великобританія, Нідерланди) залишився більш-менш стабільними. В цих умовах країни ЄС продемонстрували різні можливості щодо поліпшення рівня життя своїх громадян. Наприклад, у Франції був прийнятий План пожвавлення економіки, в тому числі у 2008 р. прийнято Закон про доход активної солідарності. З червня 2009 р. на його підставі домогосподарства з найменшими доходами отримують від держави щомісячну виплату у 200 євро. У грудні 2008 р. було переглянуто загальнонаціональну колективну угоду, в тому числі: підвищено виплати по безробіттю до рівня 100% останньої зарплати з 8 до 12 місяців, далі – ще 4 місяці у розмірі 70%. Число пріоритетних зон по боротьбі з безробіттям було збільшено з 7 до 25. Французький уряд провів заходи щодо стимулювання купівлі житла для громадян з низькими доходами, які мають в ньому найбільшу потребу. Для цього діє державна програма «Пропуск до нерухомості», збільшено величину безвідсоткового іпотечного кредитування. Для стимулювання споживання були прийняті: закон про торгівлю у неділю, про зниження ПДВ у громадському харчуванні з 19,5% до 5,5%.
Не менш важливим приводом для хвилювань залишається соціальна ситуація у нових країнах-членах ЄС. Результати розширення ЄС виявилися в тому, що населення ЄС збільшилося на 20% у той час як ВВП лише на 4,5%. Виявилося, що дві третини «бідних» (за критеріями Спільноти, це люди з доходом менше 75% від середнього по ЄС) живуть у нових державах-членах. У цю категорію входять 95% їхнього населення.
Якщо подивитися на карту Європи, то можна помітити, що більшість «гарячих точок» з'являється в регіонах, що входять до так званої «дуги нестабільності». Нездатність ряду держав впоратися з гострими соціальними проблемами, в першу чергу, соціальним захистом населення, в поєднанні з іншими чинниками: кризовими явищами в економіці, безробіттям, поляризацією доходів, поглибленням соціальних та економічних дисбалансів і негативними наслідками глобалізації провокує зіткнення релігійних і національних інтересів і політичні конфронтації. Стає зрозуміло, що коріння всього цього лежать в соціальному вимірі.
Складність ситуації обумовила різні підходи держав у вирішенні соціальних проблем під час кризи і необхідність визначення кожною країною власної стратегії у посткризовий період. Це стосується також подальших змін соціальної політики на загальноєвропейському рівні. Зокрема, найважливішою функцією соціальної політики в рамках ЄС на даному етапі можна вважати стабілізаційну. Мова йде про відновлення ринків, посилення вільного переміщення робочої сили і зростання конкуренції, що сприятиме у подальшому довгостроковому позитивному результату.
Наднаціональні органи сприяють вирішенню трьох груп проблем:
1) специфічних соціальних проблем як окремих категорій працівників (молоді, жінок, людей похилого віку, частково працездатного населення), так і працівників окремих галузей (транспорт, сільське господарство, рибальство і т.д.). Для цього здійснюються регулювання та координація діяльності урядів і створюються власні програми;
2) підвищення якості життя, поліпшення охорони праці та здоров'я;
3) поступове зближення соціальних систем країн - членів ЄС.
Одна з основних ідей ЄС - соціальний розвиток не повинен відставати від зростання економік країн ЄС. Без підтримки населення, яке повинно відчувати поліпшення добробуту та соціальної захищеності (тобто зниження соціальних ризиків, таких як: залишитися без роботи, не реалізувати професійні можливості, нестабільність доходів, позбавлення медичного страхування і т.д.) інтеграційні програми не зможуть бути реалізовані.
Звернемо увагу, що важливу роль у стабілізації соціальної ситуації в ЄС продовжують відігравати структурні фонди. Витрати ЄС через структурні фонди йдуть безпосередньо на вирішення соціальних проблем. І хоча ці кошти не приносять дивідендів як інвестиції, однак вони допомагають згладити диспропорції, зберігати соціальний спокій, підтримати певну політику держав (наприклад, сільськогосподарську), тобто виступають певним соціальним стабілізатором.
Нематеріальним внеском щодо поліпшення умов життя громадян в ЄС можна вважати діяльність наднаціональних структур ЄС, який носить інституційний характер і дозволяє регулювати і координувати програми урядів, гармонізувати стандарти, створювати та вдосконалювати правила гри, єдині та ефективні для всіх учасників інтеграції, як би внутрішньо вони ні розрізнялися, направляти процес вирівнювання цих відмінностей.
Невеликий розрив у доходах між бідними і багатими верствами населення ЄС - заслуга соціальної політики, що використовує перш за все перерозподіл доходів. Як правило, чим більше шматок «соціального пирога», тим більше можна перерозподілити на користь безробітних та непрацездатних. Тому в країнах ЄС з більш високим економічним розвитком розрив у доходах мінімальний (у 3 рази). Найбільший розрив (у 6 разів) виявляється в Португалії, причому навіть у Польщі він значно менше.
Слід звернути увагу, що існуючі соціальні норми модернізуються суспільством, і те, що називається викликами ХХ1 століття, змінює детермінанти соціального виміру, змушує розширювати сферу дій та інтересів соціальної політики. Наприклад, новий рівень набуває соціальне партнерство, яке впроваджує соціальні інновації.
Впровадженню нових соціальних технологій сприяють можливості інформаційного суспільства, які виступають як інформаційне забезпечення соціальної політики. Структури Європейського Союзу досить результативно користуються цим. Свідченням є створення різноманітних мереж, що дозволяють розширити базу вихідних даних для реалізації міжнародних проектів. Серед них, крім Інтернету, можна згадати комп'ютерну мережу ЄС - ECSANET, Європейську інформаційну мережу з міжнародних відносин і регіональних досліджень - EINIRAS, регіональні мережі типу EURES і TESS, які регулюють галузі зайнятості та соціального забезпечення на єдиному економічному просторі.
У ЄС введені також, крім європейського громадянства, єдині європейські карти охорони здоров'я. Населення користується перевагами європейського інформаційного та освітнього простору, програмами соціальних інвестицій. Маючи орієнтиром європейську модель розвитку, керівні інституції Європейського Союзу, справедливо розглядають інтеграцію як частину глобалізації, прагнуть працювати саме в такому напрямку і удосконалювати цю модель, оскільки глобальність сучасних проблем нерозривно пов'язана із системою взаємодії держав, взаємною допомогою, з тим, що називається міжнародною солідарністю і соціальною згуртованістю. Тут вирішальну роль може зіграти потенціал, закладений в продуманій політиці держав, відповідно їх вимогам, що пред'являються до сучасної соціальної держави.
При вирішенні такого завдання не можна переоцінити роль детально прописаної законодавчої бази. Саме вона робить можливим врегулювання проблем, породжених розбіжністю інтересів, згладжування соціальних конфліктів і забезпечує поступальний розвиток суспільства. В даний час, ретельно розроблене соціальне право зайняло своє місце в правовій системі Європейського Союзу, що дозволяє говорити про формування на його території єдиного соціального простору. Існуюче соціальне законодавство ЄС ставить в обов'язки держав-членів приводити свої правові системи у відповідність із загальноєвропейською. Процес гармонізації законодавств, в загальному, йде непоганими темпами. Цифра по застосуванню соціальних директив (а саме цей вид документів частіше за все використовується в соціальній сфері) в цілому по Європейському Союзу досягла 90%. Чотири країни – Данія, Іспанія, Фінляндія і Швеція – є «рекордсменами»: їх законодавства містить 100% юридичних документів ЄС. По-новому ставиться питання і про участь населення в соціально-економічному розвитку. Акцент з благодійності та соціальної підтримки найбільш вразливих груп населення переноситься на надання кожному можливості брати участь у створенні суспільного багатства і користуватися його плодами в умовах інноваційного розвитку.
Таким чином, політика ЄС щодо поліпшення умов життя громадян в посткризовий період має таку стратегічну мету - відповідальність за успіх реформ, забезпечення соціальної безпеки та стабільності лягає в рівній мірі на державу, бізнес, неурядові організації, громадянське суспільство в цілому і окремих громадян зокрема, а усвідомлення своєї соціальної відповідальності усіма суб'єктами слід визнати найважливішим чинником суспільного розвитку в ХХ1 столітті.
Переконаний у привабливості і непогрішності своєї Соціальної моделі Євросоюз не раз заявляв про намір експортувати її в інші країни континенту. Певні об'єктивні показники для цього існують. Адже і Європейська соціальна модель, і соціальна політика ЄС, що вибудовуються відповідно до її принципів, цілком відповідають практиці, що проводиться такими міжнародними організаціями як ООН, Рада Європи, ОБСЄ, МОП, СОТ. Ця ідея є достатньо привабливою і важливою для європейської інтеграції України, яка має, враховуючи економічні можливості, державні особливості та національні традиції, прагнути до реалізації такої соціальної моделі, яка буде відповідати основним соціальним ідеям європейської співдружності.