Ткаченко О.Г., к.е.н., доцент, докторант
Траханова Н.Г., аспірант
Донецький державний університет управління
м. Донецьк, Україна

Загальна ситуація, що формується в межах світового ринку, впливає на стан економіки кожної країни, а ступінь цього впливу залежить від рівня розвитку зовнішньоекономічної діяльності, економічної системи в цілому. Актуальність питань дослідження тенденцій і напрямів розвитку зовнішньоекономічної діяльності в розрізі регіонів значно зростає в сучасних умовах, коли економіка країни відчула значний вплив світової фінансової кризи і активізувала діяльність щодо подолання негативних наслідків і забезпечення сталого розвитку на різних рівнях національної економічної системи.
Мета дослідження – визначення тенденцій і обґрунтування напрямів розвитку зовнішньоекономічної діяльності із врахуванням особливостей економічного розвитку регіонів.
Перехід до ринкової економіки в Україні зумовив лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності шляхом зняття обмежень на її здійснення для різних суб’єктів господарської діяльності. Це сприяло інтенсивному розвиткові як експортної, так і імпортної діяльності.
Аналіз динаміки обсягів експорту і імпорту за період із 1996 по 2009 рр. показав достатньо високі темпи їх зростання. За цей період експорт збільшився в 2,8, а імпорт – майже в 2,6 р. Це свідчить, в цілому, про позитивну динаміку розвитку ЗЕД, але зниження обсягів експортно-імпортної діяльності в 1999 р. і ще значніше – в 2009 р. говорять про вразливість цього сектору національної економіки і високий ступінь залежності від світової кон’юнктури. Так, лише за 2009 р. обсяги експорту скоротилися майже на 40 %, а імпорту – більш ніж на 46%.
При загальній позитивній оцінці змін слід зробити зауваження, що лише на протязі 2000-2004 рр. сальдо зовнішньої торгівлі було позитивним, тобто експортна діяльність покривала імпортні потреби країни. Найбільшої від’ємної величини зовнішньоторговельне сальдо набуло у 2007 р., коли імпортні потреби лише на 81 % були покриті експортом, не дивлячись на його зростання у порівнянні із попередніми роками (рис. 1).

Рисунок 1 – Сальдо зовнішньої торгівлі України, 1996-2009 рр.

Така ситуація є досить негативною для країни, свідчить про посилення економічної залежності від імпорту, неефективне використання національних виробничих потужностей і ресурсів, відсутність механізмів стимулювання підприємницької активності і налагодження взаємовигідних зв’язків національних суб’єктів господарської діяльності із зарубіжними.
Аналіз товарної структури українського експорту і імпорту дозволяє виділити ще одну негативну рису розвитку цього сектору економіки. Це – переважно сировинний характер як експортної, так і імпортної діяльності, незначна частка високотехнологічної, наукоємної продукції, і, в загалі, продукції із високим рівнем доданої вартості. Так, в структурі експорту за 2001-2009 рр. частка продукції машинобудування (без врахування транспортних засобів) збільшилася з 10,5% до 12,6%, тобто на 2,1 відсоткові пункти (в тому числі і за рахунок значного зменшення частки металургійної продукції в структурі експорту).
Необхідно зазначити, що зовнішньоекономічна діяльність країни формується у межах певних територій, де зосереджені потужності із виробництва експортних товарів і підприємства, що є споживачами імпортної продукції.
Регіони України мають різний рівень економічного розвитку і залучення до зовнішньоекономічної діяльності. Так, лише 7 областей мають високий рівень концентрації експортної діяльності (Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Закарпатська, Миколаївська і Полтавська області), інші – середній і низький.
Ще значнішою є різниця щодо концентрації імпорту у розрізі регіонів. Так, більш ніж 45% загальної суми імпорту припадає на м. Київ, якому певну конкуренцію складають Дніпропетровська (10%), Донецька (6%) і Одеська (6%) області, частки інших регіонів є значно меншими [1].
Означена диспропорціональність розвитку ЗЕД негативно впливає на внутрішнє економічне середовище і не стимулює прогресивні перетворення, впровадження передових технологічних і організаційних змін в регіонах, що майже не залучені до міжнародної діяльності.
Зовнішньоекономічна спрямованість національного економічного комплексу вимагає посиленої уваги до стану кон’юнктури світового ринку, до визначення його основних тенденцій і перспектив розвитку.
Положення на зовнішніх ринках, з однієї сторони, охоплює співвідношення обсягів виробництва і продажу товарів, що експортуються і імпортуються в різні країни світу і їх відповідній оцінці саме за цими позиціями. З іншої, оцінка включає широке коло чинників соціально-економічного характеру, що впливають на динаміку економічного розвитку.
До числа цих чинників слід віднести рівень продуктивності і інноваційності виробництва, стан основних фондів, обсяги капітальних вкладень, якість людського капіталу, інституційного середовища і політики держави. Це чинники структурного характеру, які визначають ступінь успішності на світовому ринку у порівнянні із іншими країнами у боротьбі за частку ринку або обсяги капіталу, що залучається для економічної діяльності [2].
Проведений аналіз дозволив визначити наявність наступних негативних тенденцій у розвиткові зовнішньоекономічної діяльності: сальдо зовнішньоторговельного балансу має від’ємне значення і наявною є тенденція його збільшення; структура експорту і імпорту має деформовану структуру, носить сировинний характер, а зміни у сторону збільшення частки машинобудівної, високотехнологічної і новітньої продукції є досить повільними; розвиток зовнішньоекономічної діяльності в розрізі регіонів України має значні диспропорції, експортна діяльність переважно концентрується у східних областях, а імпортна – в м. Києві; недооцінка впливу кон’юнктури світового ринку на діяльність підприємств із експортною орієнтацією, відсутність механізмів запобігання негативного впливу зовнішніх ризиків.
Таким чином, подолання негативних тенденцій розвитку зовнішньоекономічної діяльності можливе на основі формування системи стимулювання розвитку експортної діяльності і раціоналізації структури імпорту, розробки регіональних програм розвитку зовнішньоекономічної діяльності і інфраструктури цього сектору, структурної перебудови економіки регіонів, формування регіональних центрів дослідження кон’юнктури світового ринку і моделей управління розвитком в умовах невизначеності.

Література

1. Регіони України : Статистичний збірник 2009 / Державний комітет статистики України ; У 2-х ч. Ч.1 ; [за ред. О. Г. Осауленка]. – К. : ІВЦ Держкомстату України, 2009. – 370 с.
2. Геєць В. М. Перспективи економіки світу, окремих регіонів і країн на протязі третього тисячоліття / В. М. Геєць, С. А. Буковинський // Фінанси України. – 2007. – № 3. – С. 11-14.