Альошкіна Л. П. , к.е.н., доцент
Уманський національний університет садівництва
м. Умань, Україна

У сучасній ринковій економіці ефективне корпоративне управління є надзвичайно важливою складовою успіху підприємств корпоративного типу, воно відіграє вагому роль у прийнятті інвестиційних рішень. Розвиток корпоративного менеджменту в Україні набуває поширення і потребує впровадження зарубіжного теоретичного і практичного досвіду в сфері корпоративного управління.
Метою дослідження є визначення та аналіз особливостей зарубіжного корпоративного управління та обґрунтування необхідності застосування існуючих зарубіжних моделей корпоративного управління з урахуванням характерних рис української ринкової економіки.
Світова практика функціонування корпорацій створила ґрунтовну базу для вироблення загальних принципів і рекомендацій в сфері корпоративного менеджменту. Американський, європейський і японський досвід розвитку корпоративного менеджменту дає можливість виявлення сутності корпоративних відносин з урахуванням інтересів різних структурних категорій суспільства. Однак, досягнення балансу інтересів учасників корпоративних відносин, як основи прийняття ефективних корпоративних рішень пов'язане з існуванням низки проблем, що зумовлені особливостями економічного і соціального розвитку українського суспільства, ступенем готовності українських громадян до сприйняття ідей корпоративного управління. В зв’язку з цим, очевидною є необхідність застосування існуючих зарубіжних моделей корпоративного управління з урахуванням характерних рис української ринкової економіки, культурних традицій і історичних умов, специфіки формування корпоративних взаємовідношень.
Кожна країна має свою власну модель корпоративного управління, характерні риси якої обумовлені особливостями національного менеджменту. Моделі відрізняються за складом учасників, згідно із законодавчою базою, що регулює їхні взаємовідносини, а також вимогами до розкриття інформації.
Вихідною позицією трансформування організаційних структур в економіці України має стати її інтеграція в європейську та світову економічні системи, яка супроводжуватиметься посиленням конкуренції вітчизняних та іноземних компаній. У сучасній світовій економіці висока конкурентоспроможність товару є запорукою успіху компанії. У зв’язку з цим компанії витрачають великі кошти на науково-дослідницькі та конструкторські розробки з метою завоювання свого місця на світовому ринку.
Для забезпечення захисту національних інтересів в умовах посилення глобальної конкуренції необхідно створити конкурентоспроможні на світовому ринку модернізовані формування вітчизняних товаровиробників. Особливо важливим є інтеграційне трансформування організаційної будови української економіки, спрямоване на посилення взаємодії її суб’єктів та на об’єднання їх ресурсів. Це відповідає прогресивним тенденціям організаційного розвитку світової економіки, які орієнтуються на нові принципи менеджменту, що передбачають посилення уваги до взаємозв’язку внутрішніх процесів у господарській організації зі змінами у зовнішньому середовищі .
За оцінками Світового банку, на декілька основних українських корпоративних структур припадає до 80 % експорту 100 найбільших українських компаній – експортерів. Економічне зростання в Україні значною мірою було зосереджене саме у великих корпоративних структурах, які мали можливість „обійти” формальні інститути „завдяки зв’язкам власності, особливим відносинам з органами державної влади, прямому тиску на суди й інші регуляторні інституції”. Фонд державного майна України посилив боротьбу з порушниками економічної діяльності на приватизованих підприємствах.
Отже, невідкладним є питання реформування існуючих корпоративних структур на засадах верховенства права, законності та „прозорості”, проте практика корпоративних відношень в Україні значно складніша, ніж відповідна нормативна база, іншими словами, далеко не всі аспекти корпоративних відношень є нормативно регламентованими. Очевидно, що таке положення значно відрізняє Україну від економічно розвинутих країн, законодавство яких із питань корпоративного управління являє собою систему, адекватну за складністю сфері соціально-економічних відношень, що регламентується, що зумовлено передусім еволюційним шляхом її розвитку.
Обраний Україною шлях, що мав революційний характер і припустив установлення на першому етапі економічних перетворень найбільш загальних норм із наступним їхнім удосконаленням на підставі практичних результатів функціонування сектору, який регламентується, з одного боку, має під собою реальні обґрунтування, пов'язані, насамперед, з тим, що засновані на практиці, зумовлені фактично існуючими потребами норми більш корисні й не можуть бути установлені „згори” заздалегідь до того, як такі потреби виявляться.
Основними у сфері корпоративного управління вважаються крупні стратегічні інвестори, оскільки компаній, які є у власності великої кількості дрібних акціонерів, в світі не так багато, за винятком країн з англосаксонською правовою традицією. Так, наприклад, Я. Міркін зазначає, що концентрація власності в країнах з перехідною економікою досить велика, тоді як англо-американська модель засновується на розпорошеному акціонерному капіталі. У багатьох країнах, враховуючи більшість європейських, дійсно переважають компанії, в яких концентрація власності порівняно висока.
Свобода дій менеджерів цих компаній обмежена необхідністю підкорювати стратегії зобов’язанням, які покладені на них крупними акціонерами. Внаслідок цього межі корпоративного управління розширюються, охоплюючи складні взаємовідносини між менеджерами, власниками крупних пакетів акцій та дрібними акціонерами. Відповідно в сучасному підході до проблеми корпоративного управління значна увага приділяється саме концентрації акціонерного капіталу.
З іншого боку, як свідчить досвід зі світової практики, рівень корпоративного управління в англо-американській моделі є значно вищим. Тобто, більша розпорошеність акціонерного капіталу приводить до підвищення рівня захисту прав акціонерів, і навпаки.
Ефективність корпоративного управління залежить також від того, на яке інституціональне поле орієнтовані корпорації – формальне, правове (де краще себе можуть показати аутсайдери як власники) чи неформальне, суспільне (де діють інсайдери).
Успішна система корпоративного управління повинна поєднувати захист прав інвесторів та ту важливу роль, яку відіграють крупні зовнішні акціонери в управлінні компаніями. Саме тому системи корпоративного управління в переважній більшості країн Європи з обмеженим захистом інвесторів та переважанням фірм, які контролюються внутрішніми власниками, далекі від ідеальних.
Таким чином, на нашу думку, розвиток основних аспектів корпоративного управління в Україні знаходиться на етапі становлення. Крім того, подальше вдосконалення вітчизняного корпоративного менеджменту потребує застосування існуючих зарубіжних моделей корпоративного управління з урахуванням характерних рис української ринкової економіки.