| Lam3rok | Дата: Вторник, 17.05.2011, 23:19 | Сообщение # 1 |
|
Зло
Группа: Администраторы
Сообщений: 209
Статус: Offline
| У сучасній системі фінансового забезпечення діяльності місцевих органів самоврядування провідне місце займають місцеві бюджети, а саме: їх дохідна частина. На сьогодні її формування викликає багато суперечок, адже основною передумовою ефективного функціонування місцевого самоврядування є володіння ним достатньою кількістю коштів для проведення своєї діяльності. Існуюча система акумуляції коштів до місцевих бюджетів установлює суттєвий перелік дохідних джерел. Але фонд фінансових ресурсів, що утворюється на рівні територіальної громади та регіону в цілому, інколи навіть наполовину не задовольняє потреби місцевого самоврядування в коштах, необхідних для вирішення поточних проблем, тоді як розвиток соціально-економічного стану відповідних адміністративно-територіальних утворень взагалі відсутній [1, с.24].
Метою дослідження є пропозиції щодо вдосконалення формування дохідної частини місцевих бюджетів в Україні та розподілу доходів між рівнями місцевих бюджетів. Реформування місцевих бюджетів зміцнить фінансову основу місцевого самоврядування, посилить вплив системи формування місцевих бюджетів на соціально-економічний розвиток та поліпшення добробуту громадян України.
Питання формування дохідної частини місцевих бюджетів розглядалися в наукових працях та статтях відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: Н. Альвіанської, С. Бейлі, Ш. Бланкарта, С. Слухая, А. Максюти, О. Богачової, Л. Павлової та інших.
Місцеві податки складають основну частину коштів місцевого самоврядування в розвинутих країнах. Згідно статистичних даних, найбільшу питому вагу в доходах місцевих бюджетів України сьогодні мають надходження від загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які практично не пов’язані з власною діяльністю органів місцевого самоврядування і становили в залежності від року 50-70% доходів загального фонду. Частка надходжень до місцевих бюджетів від місцевих податків і зборів не перевищує по Україні 2%, а в окремих територіальних громадах до 10%. Біля 1/3 дохідної частини місцевих бюджетів України формується за рахунок трансфертів з державного бюджету, що ставить соціально-економічний розвиток територій в жорстку залежність від центрального бюджету. Структуризація місцевих бюджетів України засвідчує, що понад 92% усіх бюджетів дотаційні і лише 8% – це бюджети які виступають донорами в умовах чинної системи бюджетного регулювання. Органи місцевого самоврядування мають слабку власну фінансову базу. Збереження такої структури зробить місцеве самоврядування на утриманні державного бюджету і надалі не дасть можливості місцевим органам влади виконувати ефективно свої повноваження.
Збільшити питому вагу власних доходів місцевих бюджетів можна шляхом проведення відповідних податкових реформ, запровадженням в Україні змішаної моделі місцевого оподаткування. Головною частиною цієї моделі можуть стати податки на майно (податок на будівлі та споруди, податок на землю). Водночас частина податку з доходів фізичних осіб має не враховуватися при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (тобто відноситися до власних доходів місцевих бюджетів) та спрямовуватися на інвестиції у регіональний розвиток [3, с.5].
Як варіанти – 50% надходжень податку з доходів фізичних осіб, що утворилися внаслідок новостворених робочих місць за рахунок іноземних інвестицій, не враховувати при розрахунку трансфертів, спрямовуючи їх у бюджет розвитку, запровадити власні доходи районних та обласних бюджетів.
Ресурси, які спрямовуються на виконання делегованих та власних повноважень, повинні відповідати обсягу власних та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень. Для цього в основу розрахунку трансфертів місцевим бюджетам слід покласти нормативи соціальної забезпеченості та привести до них нормативи бюджетної забезпеченості.
Реформувати систему справляння плати за землю, зокрема: завершити процес інвентаризації земель; переглянути і впорядкувати звільнення від сплати податку; вирішити проблеми грошової оцінки земель та ставок орендної плати за землю; ввести плату за резервування земельних ділянок.
Щодо податку на транспортні засоби, то при встановленні ставок оподаткування, доцільно враховувати кількість реєстрованих автомобілів (чи інших транспортних засобів) на одного власника чи родину та застосовувати коригувальний (збільшувальний) коефіцієнт до другого, третього та інших транспортних засобів. Це може бути як окрема поправка до податку на транспортні засоби чи доповнення як елемент оподаткування податком на багатство.
Перспективним для підвищення дохідної бази бюджетів місцевого самоврядування є впровадження відрахувань до місцевих бюджетів частини податку на додану вартість, який, на думку К. В. Павлюка, “найкраще відповідає вимогам регулювання доходів бюджетів: надходження від нього є найбільшими та відносно рівномірними по всій території країни; на цей податок менше впливає економічна кон’юнктура, ніж на податки на доходи; надходження від цього податку щільніше пов’язані з рівнем розвитку економіки адміністративно-територіальної одиниці”. Було б доцільно на середньостроковий період встановити 10%-й перерозподіл цього податку на користь місцевих бюджетів з метою посилення фінансової спроможності місцевих бюджетів і заохочення органів місцевого самоврядування до розширення бази оподаткуван-ня цим податком на відповідній території.
Сьогодні вже можна було б втілити в життя реальні кроки, які б свідчили про серйозність намірів держави здійснити реформу та укріпити довіру до неї з боку самоврядування, а саме: безумовна відмова від запровадження на центральному рівні будь-яких пільг, які стосуються податків та зборів, що зараховуються до місцевих бюджетів; спрощення адміністрування всіх податків та зборів, які зараховуються до місцевих бюджетів органами Державної податкової адміністрації, удосконалити систему надання державою інвестиційних субвенцій.
Необхідно забезпечити прозорість бюджетного процесу. У випадках підготовки на центральному рівні рішень, що впливатимуть на дохідну або видаткову частину місцевих бюджетів запровадити безумовне попереднє надання органам місцевого самоврядування фінансових розрахунків та проведення громадських слухань.
Таким чином, самостійність місцевих бюджетів України поки що багато в чому є лише декларованою в законодавстві. Їхня дохідна частина в основному залежить не від зусиль місцевої влади в розвитку власної бази оподаткування, а від перерозподілу фінансових ресурсів через Державний бюджет України. За збереження такої ситуації місцеві фінанси, безумовно, залишатимуться слабкими і не зможуть забезпечувати виконання покладених на місцеві органи влади функцій. Література 1. Павлюк К. В. Формування доходів місцевих бюджетів / К. В. Павлюк // Фінанси України. – 2006. – № 4. – С. 24–37;
2. Податковий кодекс України вiд 02 грудня 2010 року № 2755-VI.
3. Ярошенко Ф. О. Реформування податкової системи України в контексті прийняття податкового кодексу / Ф. О. Ярошенко // Фінанси України. - 2010. – №7. – С.3-21.
|
| |
| |
