Приступа О.Ю.
Львівський національний університет імені Івана Франка
м. Львів, Україна

На сучасному етапі свого розвитку економіка України характеризується значним рівнем інфляційних процесів. Інфляція – це знецінення грошей, падіння їх купівельної спроможності, викликане підвищенням цін, товарним дефіцитом і зниженням якості товарів і послуг. Ставлення науковців до інфляції було суперечливим. Проте більшість з них сходились в думці про те, що в розвинених країнах інфляції не уникнути, а можна лише зменшити її негативний вплив за допомогою прийомів антиінфляційної політики.
Метою дослідження є вивчення існуючих напрямів антиінфляційної політики і перспективи їх впровадження у вітчизняній економіці.
Методи впливу на інфляцію пройшли певний еволюційний розвиток починаючи від категоричного сприйняття її як негативного явища до регулювання інфляції в кейнсіанській школі і до проведення антиінфляційної політики. Ідея регульованої інфляції практикувалась в 50 – 60х роках ХХ століття в більшості країн ринкової економіки. Проте накопичений інфляційний потенціал і швидке зростання цін на початку 70-х років вже не піддавались регулюванню. Тому більш надійною виявилась чітко виражена антиінфляційна політика. Інституційний напрям став ідеальною підставою монетарист¬ского підходу до інфляції як наявності в обігу надлишкової маси грошей. Монетаристи пропонують інфляцію долати шляхом підви¬щення ставки дисконтного відсотка, збільшення обов'язкових резер¬вів, здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку.
Загалом, антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою рин¬ковою економікою має два аспекти – дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.
Дефляційна політика включає методи обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізми. Вона проводиться за умов, коли інфляція спричиняється (переважно) тиском зайвих грошей у каналах обігу. Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочую¬ться втрати державного бюджету, передусім на субсидії підпри¬ємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. Для вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко використовується посилення податкового тиску на доходи. Проте мобілізовані в бюджет через податки кошти можуть знову надходити в обіг у вигляді держав¬них витрат. Щоб цього не трапилося, необхідно реально зменшу¬вати бюджетні витрати, насамперед, невиробничого призначення. З метою вилучення частини зайвих грошей часто випускаються державні позики. Політика дефляції за послідовного і жорсткого її проведення може дати бажаний антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов'язана з великими труднощами, оскільки посилює соціальне напруження в суспільстві, загрожує економічною кризою, бан¬крутством підприємств, зменшенням зайнятості. Тому урядам не¬рідко доводиться маневрувати, майстерно комбінуючи дефляційні та інфляційні методи.
Другий напрям антиінфляційної політики – політика дохо¬дів передбачає державний контроль за заробітною платою й цінами. Такий контроль може полягати у фіксації зарплати і цін па певному рівні («заморожування»), або встановленні темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці.
Ще одним методом боротьби з інфляцією є її таргетування – концепція монетарної політики, якою передбачено наявність таких основних елементів:
 законодавче закріплення цінової стабільності як пряма ціль монетарної політики в довгостроковій перспективі;
 офіційне оголошення центральним банком кількісних цільових показників інфляції на певний часовий період та відповідальність за їх дотримання;
 роз’яснення дій органів монетарної влади перед громадськістю.
У країнах з таргетуванням інфляції макроекономічна ситуація характеризується нижчою та стабільнішою інфляцією, стабільним економічним зростанням і нижчою вразливістю до зовнішніх шоків. Центральний банк має зосередитися за допомогою такого методу не на стимулюванні поточного зростання, а на створенні макроекономічних за¬сад для підвищення темпів зростання у довготерміновому періоді. У більшості випадків в розвинутих країнах, які використовують таргетування інфляції, відхилення від таргету становлять менше 1 %.
Таким чином, підсумовуючи, варто зауважити, що в сучасних умовах для України найефективнішим режимом монетарної політики є таргетування інфляції. Це можна пояснити низкою причин:
 на відміну від монетарного таргетування, таргетування інфляції не потребує чіткого та стабіль¬ного зв'язку між грошами та інфляцією;
 на відміну від прив'язки обмінного курсу, таргетування інфляції потребує від центрального бан¬ку зосередитися на досягненні внутрішньої стабільності таргетування інфляції економіки та відве-денні небезпек, які їй загрожують;
 однією з ключових переваг таргетування інфляції є його прозорість і можливість легкого розу¬міння громадськістю головної мети монетарної політики.