Мігаль Ю.Г., студентка
Донбаська державний технічний університет
м. Алчевськ, Україна

Незважаючи на визнання пріоритетного значення української вугледобувної промисловості в забезпеченні енергетичної безпеки країни, підприємства галузі дотепер знаходяться в кризовому становищі, а результати їхньої діяльності характеризуються як значною економічною неефективністю виробничо-господарської діяльності, так і неефективністю управління підприємствами. Фінансова незбалансованість підприємств галузі, наслідком якої є хронічна нестача фінансових ресурсів, виступає першопричиною проблем виробничого та соціального характеру, вирішення яких потребує суттєвого фінансування підприємств галузі з боку держави. Серед основних об’єктивних причин необхідності державного датування підприємств галузі найчастіше виділяють складні гірничо-геологічні умови видобутку вугілля в Україні та високий ступінь спрацювання основних засобів виробництва, які зумовлюють інвестиційну непривабливість вугільних шахт. Сучасний стан українських підприємств, серед яких близько 40% продовжують працювати збитково, у вугільній промисловості ця цифра сягає маже 90%.
Розвиток паливно-енергетичного комплексу активно впливає на темпи, масштаби і економічні показники господарства, створює необхідні умови для поліпшення умов праці та підвищення рівня життя людей. Історично в Донбасі склався потужний паливно-енергетичний комплекс, метою даної роботи є оцінка сучасних проблем та перспектив розвитку вугільної галузі Донбасу і України в цілому.
Основні запаси кам’яного вугілля зосереджено в Донецькому (до 90%) та Львівсько-Волинському (близько 4%) вугільних басейнах, бурого – у Дніпровському басейні (близько 5%).
Водночас вугільні родовища України, насамперед Донбасу, характеризуються складними гірничо-геологічними умовами розробки: малою потужністю вугільних пластів, великою глибиною залягання, слабкою стійкістю та важкообвальністю вміщуючих порід, високою загазованістю і схильністю багатьох пластів до раптових викидів вугілля і газу, гірничих ударів. Майже 77% діючих вугільних шахт належать до категорії дуже газоносних.
У структурі запасів вугілля на частку пластів потужністю понад 1,2 м припадає всього 20,4%, на тонкі (до 1,2 м) – 74%, у тому числі на вельми тонкі (менше за 0,7 м) – 33,3%. Середньодинамічна потужність пластів, що розробляються, становить 1,45 м – це найнижчий показник серед вугільних родовищ, що експлуатуються в розвинених країнах. Кут падіння вугільних пластів коливається від 0 до 80 градусів. Середня глибина вугільних шахт в Україні сягає 680 м, на 31 шахті гірничі роботи ведуться на глибині 1000-1380 м. Вугільні родовища України містять значні запаси метану. За різними оцінками, загальні ресурси метану в Донбасі становлять від 2,5 до 25 трлн. м3. Близько 70% шахт розробляють газоносні пласти, близько 36% шахт є небезпечними за раптовими викидами вугілля і газу. Останнім часом в Донбасі відбувалося понад 80 газодинамічних явищ на рік [1, 3].
В умовах сучасного ринку вугільна галузь країни опинилася у кризовому становищі, що зумовлено цілим рядом факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру: складними гірничо-геологічними умовами відпрацьовування запасів вугілля, великим ступенем фізичного і морального зносу основних фондів та обмеженістю інвестиційних ресурсів, неефективною системою управління галуззю і відсутністю ринкового механізму ціноутворення на вугільну продукцію.
Отже, вищезазначені фактори являють собою проблеми цієї галузі, як у минулому так і у сьогоденні.
Проводиться реструктуризація галузі, яка на практиці через відсутність у держави можливостей її фінансування у повному обсязі звелася до масового фізичного закриття шахт і тому супроводжується накопиченням невирішених проблем соціального захисту звільнених шахтарів, ліквідації негативних екологічних наслідків масового закриття шахт, які до того ж виявилися більш тяжкими, ніж передбачалися проектами.
Стан шахтного фонду, навіть попри закриття значної частини неперспективних шахт, залишається незадовільним – у його структурі переважають шахти з обмеженими виробничими можливостями, в яких через "вузькі" місця в технологіях не можна використовувати високопродуктивну техніку, що обмежує перспективи підвищення ефективності їх роботи. Такі шахти потребують реконструкції.
Потужний, унікальний своїм досвідом ведення надзвичайно складних і специфічних робіт шахтобудівний комплекс, створений в 50-60-і роки для розвитку вітчизняного шахтного фонду, опинився на грані банкрутства, тому вугільна галузь потребує виваженого та інноваційного підходу до проблеми відновлення вугільної промисловості. Це стратегічне національне надбання. У той же час до цього надбання потрібне дбайливе відношення, необхідне ефективне розвинення сировинної бази галузі і раціональне здійснення [1].
Попри те, що вугільна промисловість України в цілому, є дуже непростою, залишається тенденція споживання вугілля, як одного з найвигідніших енергоресурсів. Досить сказати, що на думку експертів Всесвітнього Інституту Вугілля в подальші 25 років вугілля буде рушійною силою світової економіки. При цьому попит на вугілля зросте, як мінімум, на 50%. На думку європейських експертів, світовий ринок електроенергетики знаходиться на порозі переходу з газу на вугілля, як найбільш прийнятного для електростанцій виду палива.
Слід зазначити, що нині в США ціни на газ перевищують ціни на вугілля в 3 рази, а в Європейських країнах намічається перевищення в 2.2 рази.
Попри те, що ціни на газ щорічно підвищуються, відбувається і зростання цін на енергетичне вугілля. При цьому ціни на газ зростають все ж більш високими темпами, ніж ціни на вугілля. В результаті відбувається повільне поліпшення співвідношення цін "газ-вугілля" на користь вугілля.
Сприятливими чинниками для розвитку вугільної галузі, в першу чергу є зовнішні економічні умови, оскільки динаміка розвитку світового енергетичного комплексу свідчить, що період падіння попиту на вугілля і, відповідно, зниження його здобичі, змінився помітним зростанням того і іншого, причому як по типах вугілля, так і по основних країнах-виробниках.
Розвинені зарубіжні країни в результаті досягнутих успіхів в області технологій екологічно чистого спалювання вугілля і зниження собівартості електроенергії, що виробляється на вугільних електростанціях, активно використовують вугілля як основне паливо. Для багатьох країн, що розвиваються, з їх швидким зростанням населення енергія вугілля має вирішальне значення для розвитку промисловості і задовільнення потреби в побутовому паливі.
З цього виходить, що постійне підвищення ролі вугілля у світовій енергетиці - стабільна тенденція, що знижує залежність і уразливість економіки від того, що відбувається в останні роки постійного і дуже значного зростання цін на нафту.
Значно розширюється попит на світових ринках на коксівне вугілля, що пов'язано зі збільшенням обсягів виробництва сталеливарних компаній Азіатського регіону (металургійній промисловості Індії та Китаю, що особливо інтенсивно розвивається).
Тому, на мою думку, зовнішні умови розвитку світової економіки позитивно впливатимуть на зростання видобутку українського вугілля через зростання його експорту.
Це приведе до припливу інвестицій іноземних інвесторів, які зацікавлені в надійності експортних постачань вугілля. Тому, на мою думку, зовнішні умови розвитку світової економіки позитивно впливатимуть на зростання видобутку українського вугілля через зростання його експорту.
Другим важливим моментом, який можна віднести до сприятливих чинників, є внутрішні економічні умови, тобто інвестиційна привабливість вугільної галузі, яка з точки зору внутрішніх інвесторів, це рентабельність видобутку вугілля (співвідношення собівартості його здобичі з ціною реалізації).
Проте, успішному розвитку вугільної промисловості і перетворенню галузі у високорентабельне виробництво перешкоджає ряд проблем, які не вирішуються впродовж останніх років і вимагають корінної модернізації. Сьогодні затребувані інвестиції на весь життєвий цикл підприємства. Це і інфраструктура, необхідна для діяльності підприємства, у тому числі транспортна, це і гірничокапітальні роботи, це і нове устаткування, у тому числі по дегазації і забезпечення промислової безпеки [2, 3].
Таким чином, нині відсутня ефективно функціонуюча система для реалізації єдиної науково-інноваційної політики розвитку вугільної галузі, особливо в частині створення і застосування нових техніки і технологій. Також зберігається розрив між галузевою наукою, гірською освітою і виробничими підприємствами вугільної промисловості, підготовки кадрів під конкретні напрями інноваційної діяльності для потреб вугільної галузі. Тому для розвитку вугільної промисловості України потрібно орієнтувати галузь на світовий ринок попиту вугілля та приваблювання інвестицій іноземних інвесторів.

Література

1. Акмаєв А. І. Оцінка антикризового потенціалу вугледобувних підприємств : Монографія / А. І. Акмаєв, В. М. Бєлозерцев, О. В. Бєлозерцев. – Алчевськ : ДонДТУ, 2007. – 231 с.
2. Бикова В. Г. Фінансово-економічний потенціал підприємств загальнодержавного значення – оцінка й управління / В. Г. Бикова, Ю. М. Ряснянський // Фінанси України. – 2005. – № 6. – С. 56-61.
3. Сухарський В. С. Економічний словник-довідник / В. С. Сухарський. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2002. – 328с.